Хмельницький - характерник?

Майже 360 літ тому, 6 серпня 1657 року у своєму родовому помісті Суботів на Чигиринщині помер Гетьман України Богдан-Зіновій Хмельницький.

Ми не будемо аналізувати позитивні та негативні сторони його діяльності, визначати міру внеску Хмельницького в національну історію – таких досліджень, суперечливих оцінок вистачало завжди, як сьогодні, так ще й за життя цієї історичної особи.

Нас будуть цікавити, в першу чергу, неординарні здібності Хмельницького, так би мовити, міра його характерництва.

Помирав гетьман (як будь-який характерник) дуже тяжко. Марення змінювалось важким сном, періоди ясного розуму – непритомністю. Нарешті в ніч на 6 серпня стався крововилив у мозок. Всі вирішили, що Хмельницький помер. Піднесене до губ дзеркало не затьмарилось подихом. Запросили бабок-обмивальниць, але раптом тіло гетьмана пронизала судомина, і він підхопився з постелі з піднятою вгору рукою, намагаючись щось сказати, і впав на підлогу. Ще-пів дня челядь і домашні боялись підступатись до тіла Богдана, і лише надвечір переконались, що Хмельницький таки помер…

Тіло вирішили забальзамувати й помістити в місцевій церкві – щоб дати можливість численним соратникам, а також сотням тих, кого Хмельницький майже десятиріччя вів на бій, востаннє попрощатись з Гетьманом.

За чотири місяці до описуваних подій Богдан Хмельницький, відчуваючи наближення смерті, зізвав до свого помістя старшин Війська Запорізького:

- Панове-товариші, стоячи на межі зустрічі з Богом, хочу звернутися до вас зі словами вибачення за те, що я не зміг довершити справи, за яку я взявся – звільнити всю Вкраїну від іноплемінного панування. Умираю і не знаю, що буде після мене… На жаль, нема людини – гетьмана наступного, якому б я зміг відкрити великі таємниці й дати корисні поради…

Що було потім – ми знаємо. Юрко Хмельницький не сприйняв всіх настанов батька і віддав Україну на поталу крукам-трупоїдам – козацькій старшині… і настала Руїна.

Але повернімося до слів гетьмана на з’їзді старшини. Які такі таємниці повинен був передати Богдан своєму наступникові? Чи не таємниці характерників про управління людьми.

З багатьох незалежних джерел ми знаємо про буквально гіпнотичний вплив Хмельницького на натовп. Нерідко бувало, що вся козацька вольниця обурювалася тим чи іншим рішенням гетьмана. Але вартувало Богданові вийти до незадоволених, проказати кілька простих слів і вже летіли вгору козацькі шапки, стріляли в небо пістолі, здіймались шаблі і лунало: "Гетьманові Слава!".

А чого вартували слова гетьмана перед кровопролитним боєм! Після його слів козаки ладні були йти на вістря списів та на оголені шаблі.

Можна сказати: "Ну просто у людини ораторський дар. Яке ж тут характерництво?". Або і взагалі відбутись модним сьогодні слівцем "харизматична особистість".

А що таке харизма, як не прояв надприродних здібностей? А згадаємо й про те, що більшість відомих ораторів минувшини були "по сумісництву" магами чи практикували магію для своїх цілей. Взяти хоча б Гітлера, який зробив магію древніх германців ідеологією своєї держави (про Гітлера, я сподіваюсь, в майбутньому також поспілкуватися з вами).

Та повернемося до нашого героя.

Є свідчення очевидців про відчайдушну хоробрість Хмельницького і його феноменальну "везучість" - майже з усіх страшних боїв (а таких у житті Богдана було не мало) виходив без жодної подряпини, а ті ж свідки говорять, що Богдан наколи не "святкував останнього", а був на самому передньому краю, там де вояків кулі та ядра косили, як женці колоски.

На кого це схоже? На – характерника: "… і кулі його оминають, а шаблі тільки синці зоставляють…"

Ще одна "характерницька" риса Хмельницького – великий хист до вивчення мов. Польська та українська – були рідними; латину та німецьку вивчив у Києво-братській школі та католицькому колегіумі; будучи у "службовому відрядженні" у Франції, оволодів мовою франків; а за два роки перебування у турецькому полоні почав досить добре розмовляти й писати турецькою. Відомо що особливо важливі листи іноплемінним союзникам і ворогам писав сам, не вдаючись до помочі толмачів.

А феноменальна "везучість" та завбачливість Богдана. У важких життєвих ситуаціях йому ніби щось (чи хтось) підказувало правильну лінію поведінки. Ангел же хранитель часто беріг від нещасть.

У М.Грушевського в його "Історії України-Руси" є така розповідь: один з полковників вирішив видати Хмельницького полякам, коли гетьман разом з двома вірними козаками відпочивав у себе на пасіці. Охоронців Богдана вороги схопили, а сам Хмель втік, пірнувши у воду.

Народні думи зафіксували зовсім незвичні дії гетьмана у серйозних ситуаціях.

Особливо цікавий епізод, схожий на проведення Хмельницьким обряду військової магії, зустрічаємо в популярній думі про Молдавський похід. Перед вирішальним штурмом Богдан об’їжджає місце майбутнього бою:

"…На город Сороку поглядав
І ще стиха словами промовляв:
"Ей, городе, городе Сороко!
Ще ти моїм козакам-дітям не заполоха,
Буду я тебе доставати,
Буду я з тебе великії скарби мати…"

А перед Жванецькою битвою Гетьман зове вже загиблого на той час побратима і полковника Данила Нечая, щоб затятий ворог "ляхів" закликав польського короля Яна Казимира і його військо до себе, тобто на той світ, у домовину. І Нечай, якого народ вважав характерником, з іншого виміру допомагає бойовому товаришу.

Цікавий опис "характерництва" Хмельницького дає нам у своїй книзі про Гетьмана Ольга Рогова:
Одного разу Богдан знайшов у засніженому лісі повішеного молодого козака.

"Спритно встав він в стременах, вийняв з-під каптана мисливський ніж, прихопив лівою рукою шкіряну мотузку і одним помахом перерізав її. Тіло захиталося у нього в руці, але він утримав його і тихенько спустив на землю. Потім зліз з коня, звільнив петлю, розстебнув сіру суконну свиту і став розтирати груди повішенця…

Йому довелося повозитися з чверть години: нарешті, козак проявив деякі ознаки життя, слабо ворухнув рукою і конвульсивно захрипів, силкуючись зітхнути. Зіновій витяг з-за пазухи флягу з вином, розтиснув рот козака і влив йому кілька крапель горілки.

- Ось зараз подивимося, - зауважив він, - християнська чи є у тебе душа. Якщо ти справжній козак і добрий християнин, горілка неодмінно тобі допоможе. Молодий запорожець виявився справжнім козаком і через хвилину відкрив очі".

Цю розповідь можна спийняти і як відомий всім метод непрямого масажу серця, який практикують звичайні лікарі, так і як легендарні слова про те, що характерники здатні "…мертвих на ноги ставити…".

Іван Кріп’якевич у своєму "Богдані Хмельницькому" свідчить, що Богданова вища обраність проявляється протягом усього життя у різних обставинах. Інколи це пряма вказівка на чудо, як у розповіді про навчання в єзуїтській школі. Коли він з іншими студентами гуляв на дворі біля костьолу, налетів сильний вітер, підхопив Богдана тричі обніс навколо костьолу і поставив на те саме місце. Після чого єзуїти зробили висновок: "з цього хлопця буде велике гоніння на римську церкву".

Якщо й не був гетьман Хмельницький характерником у повному розумінні цього слова, то у всякому випадку він постарався оточити себе людьми з яскраво вираженими ознаками характерників, згадаємо: Богуна, Кривоноса, Нечая, Морозенка. Наведу деякі історичні факти, щоб з’ясувати, які саме характеристики цих осіб надавали підстави для виникнення оповідей про їхні надзвичайні здібності.

Полковника Івана Богуна шанували і союзники, і навіть його вороги. Татари називали його "демір адам" (залізна людина), ніби за звичку завжди носити під одежею тонкий сталевий панцир, який не брали кулі. Дмитро Малишко пише, що він взагалі здавався невразливим і серед татар про нього розповідали багато байок, різних вигадок і страшних пригод.

Шляхтич В. Коховський, описуючи бій під Монастирищем в березні 1653, дає такі характеристики: "Богун же мав вдачу лисиці, яка показує собакам зуби або хвіст, він був сильний і хитрий… Богун, який завжди з однаковою готовністю ішов назустріч небезпеці і переживав її..."

А ще про Богуна говорили, що у нього є двійник (двійничиха - кохана жінка), і у важливі хвилини бою Івана могли бачити козаки одночасно у кількох місцях.

Характерником був уже згадуваний вище брацлавський полковник Данило Нечай.

Він походив з православної української шляхти герба Побуг (до цього герба - роду - міні-ордена належало багато людей з надприродними здібностями).

Самого Нечая народний поголос наділяє якостями перевертня, здатного обертатися на звіра. У багатьох варіантах історичних пісень про Нечая розповідається, що його можна було вбити тільки як чаклуна або перевертня срібною кулею чи посрібленою холодною зброєю.

У 1648–1651 роках Данило Нечай очолював Брацлавський полк. На початку 1651р. він загинув у боях з переважаючими силами військ Речі Посполитої в м. Краснім. Сам опис останнього бою брацлавського полковника майорить прикладами характерницьких здібностей Нечая: будучи пораненим, він "як юний легінь на коня стрибає", снопами мертвих валить польських жовнірів. За деякими даними, Нечай був убитий саме срібною кулею. Точніше, це був срібний ґудзик, яким польські жовніри зарядили рушницю спеціально для знищення Нечая – вороги були переконані, що звичайна куля не здатна завдати йому шкоди.

Навіть мертвим Данило помстився своїм убивцям – після бою виникла смертельна суперечка через його срібну булаву між польськими воєначальниками М. Калиновським та С. Лянцкоронським.

Тільки магічною кулею змогли поляки вбити ще одного характерника-соратника Б.Хмельницького Івана Золотаренка.

"Наказний гетьман Золотаренко, повертаючись з військом за повелінням Царя всередину Білорусі і проходячи місто Старий Бихів, мушкетним пострілом, що його вчинив з одної дзвіниці католицький органіст Томаш із засідки, був забитий на смерть, а органіст признався добровільно, що підмовлений був на сей злочин католицькими ксьондзами, котрі дали йому кулю од мушкета із священної чаші, за його словами, освячену і скріплену особливими закляттями; а пообіцяно йому за те поряд з мучениками царство Небесне і виховання дітей в школах єзуїтських. І насправді, по огляді виявилася тая куля незвичайною: в ній нуртовина була срібною з латинськими літерами!" - свідчить тогочасний документ.

Такими ж були й інші Богданові побратими.

Так що, коли сам Богдан Хмельницький і не був характерником у повному розумінні цього слова, то певні риси мав, а вони, доповнені вміннями і знаннями його оточення давали йому велетенську силу, дозволили перемагати у нерідко безнадійних бойових ситуаціях.

Наприкінці свого життя Хмельницький почав думати про спокуту своїх гріхів.

Віддалившись від державних справ, гетьман зайнявся оздобленням Іллінської церкви у рідному селі Суботові.

Він не встиг багато зробити для храму, тому що вневдовзі помер і був похований саме в Іллінській церкві. І все ж, гордістю цієї церкви у селі Суботів стала написана невідомим іконописцем ікона Покрова Божої Матері з портретом Богдана Хмельницького, яка була поховальною іконою гетьмана і яку церкві подарували рідні Хмельницького.

Через декілька років після упокоєння славетного полководця польсько-шляхетські війська захопили родове село Хмельницьких. За наказом польського гетьмана С.Чарнецького, прах Богдана Хмельницького було викинуто з домовини й заряджено до гармати. Церква ж була розграбована і спалена, так само як і все село.

Здавалось одна зі святинь православ'я, та й українського козацтва, була втрачена для нащадків назавжди. Та звершилось диво, яке не рідко відбувається зі знаменитими іконами. Наприкінці ХVІІІ століття ікона (чи список з неї) віднайшлась у Покровській церкві м.Богуслава.

І сьогодні нащадки козацького роду, мужні козаки сьогодення можуть побачити Покрову Богдана Хмельницького в експозиції Національного художнього музею України.