Дана – Богиня Води

Важливо для українців усвідомити, що наше життя утвердилося на багатій Землі з повноводними ріками, озерами, морями, які підсилювали життєдайну сутність нашого народу. Вода є одним із головних стихій Природи, що шанувалася нашими Предками з найдавніших часів. Мітологічний образ Води не оминув жодне вірування світу. До неї зверталися як до повноцінного джерела сили. І від того, яку воду споживали люди, залежали їхнє життя. Тому в усі часи місця живої Води обожнювалися, доглядалися і освячувалися.

Своє право володіти водоймами, як і право на Землю, приходилося відстоювати у постійній боротьбі за життя. Так у Велесовій Книзі, як духовному письмі нашої стародавньої віри, зазначається: "Течуть ріки великі на Русь. І многоводдя їх журчить співами стародавніми про тих бояр, які не боялися до полів готів іти і літа многі битися за вольність руську. Ті то славні ніщо не берегли, ані живота свого, – так рече їм Берегиня." [Велесова Книга, 7ж].

Духовні образи з Велесової Книги підсилюють значення Води в житті людини: "І то бачимо, як скаче в Сварзі Вісник на коні білому, і той меча здвигнув до Небес – і розторже облаки і громи. І тече Вода Жива на нас, і пиймо тую, бо та всяко од Сварога до нас життям тече. А ту пиймо, як джерело живота Божого на Землю." [Велесова Книга, 8(2)].

Краєзнавці відзначають особливі місця, що пов'язані з Водою і дбають за збереження, як чарівних куточків природи, які омиваються чистими водами, так і зазначають у своїх дослідженнях про особливі джерела і криниці, що мають мітологічне та історичне значення. Деякі з цих джерел охороняються державою. Зберігаючи давні звичаї нашого народу, духовні громади облаштували біля багатьох водойм місця поклоніння Богині Води і проводять біля них різноманітні обряди і свята.

Богиня Води має кілька імен, одне із них Дана. Її ім'я близьке до слово "дно", яке означає нижню поверхню річки чи будь-якої посудини, човна. Маємо і чоловічий відповідник, що також пов'язується з Водою – Водяник. Більшість річок з коренем "Дн" зараз має чоловічий рід, хоча в давні часи міг бути і жіночим. Особливо багато таких річок в Україні і належать вони до Чорноморського басейну: Дунай (Донай, Данай), Дністер (Данастер), Дніпро (Данапріс), Дін (Дон, Танаїс, Данаїс), Дінець.

Ім'я Богині Дани та її чоловічого відповідника відобразилося в людських іменах: Дана, Дан, Данило, Данка, Даня, Данута, Данислав, Данислава, Богдан, Богдана та ін. [Пашник/Іменослов 2017].

Митрополит Іларіон зазначає: як окрема стихія, плодюча й родюча, вода була скрізь обожувана, як море, озеро, річка, копанка, джерело, криничка, колодязь іт. ін. – у нас це звалося й "дунаєм", бо "дунай" – вода взагалі, пор. перське dhuni, don – річка. У "Слові о полку Ігоревім" слово дунай – це річка взагалі, вода: "На дунаї Ярославнин голос слишиться", "Дівиці поють на дунаї". [Іларіон 1992, 40].

За академіком Марром, ім'я Дана утворилося з двох слів: да (середземноморське "вода") і на – "неня", "мати", тобто – "Вода-Мати". [Знойко 1989, 149].

У світі багато назв на означення ріки має корінь "дан", "дон": Палестина – Йордан, Крит – Ярдан, Ярданос згадується в Гомеровій "Одисеї", Греція – Ерідан (Ріка життя), Осетія – Ардон, Садон, Фіагдон, Гизельдон, Доніфер, Італія – Еріданус (давніша назва ріки По), Франція – Дон, Улдон, Родан, Бретань – Дон, Англія – аж дві ріки Дон, Індія – Дон (доплив ріки Крішна біля Бомбею). [Гуменна 1978, 210].

Богиня Дана ушановувалася багатьма індоарійськими народами. Серед них і індуська Дану (санскр. dānu "волога", "потік") – Мати Врітру, Намучі та інших демонів – Данавів, переможених Індрою. Уособлення первісних вод, первісного Хаосу. Тотожна українській Дані, Богині річок, вод. [Калайда 2009, 97].

Докія Гуменна пише, що ближче до нас, у грецькій мітології, існують дани, німфи, данаїди, що вічно виливають воду із піфосів, які ніколи не порожнішають, себто ручаї. А кельти називали себе "Народ богині Дани ("Tuatha de Danann"). Сучасна назва одної європейської морської країни така ж – Данія. [Гуменна 1978, 210-211].

"Первісну індо-европейську форму "Дана" – Дану", – пише Володимир Шаян, – маємо потверджену в мові ведійській і староіранській. Значення, які ми там знайшли, повністю надаються на назви великих і потужніх рік. Ці ріки були персоніфіковані і мітифіковані. Назви того роду стрічаємо на терені між Дунаєм і Доном, а далі в Західній Европі. Значення цих назв було зовсім живе серед народів, що замешкували чи замешкують цю територію, як сколоти, українці, осетинці. Мандруючі в іншому напрямі кельтійці занесли ці назви, чи слово на Бритійські острови. Римляни, які прийшли пізніше, назвали свою твердиню над рікою Доном "Дон-кастра", сьогоднішній Донкастер, себто твердиня над рікою Дон...

Старинні греки за часів перед Гомером називали себе "данайцями" (Данаой). Етимологічно-порівняльні словники (гляди: Покорни і Майргофер), пояснюють цю назву саме як похідну від первісного значення слова "дана". Згідно із цим поясненням, ця назва мала б означати "мешканці з-над ріки", або "мешканці з-над рік", подібно як санскритське "данавас" означало "мешканців ріки" – в данім випадку річних духів, чи демонів". [Шаян 2000, 770].

Микола Костомаров пишучі про жіноче водне божество зазначає, що у нас вона імовірно, окрім Мокоші, мала ще назву Дана або просто Діва, як це показують деякі урочища і назви вод. Вона була тотожна з Діаною (лат. Diana) або грецькою Артемідою. Ефеська Діана представляла спочатку стихію води і була тому рівнозначна Ізіді. Значення Діани як уособлення Місяця відбулося більше від впливу, який, вважали, має Місяць на воду. Первісна Ефеська Діана, або Артеміда, зображувала воду як продуктивний початок творіння, шанувалася як діва і разом з тим як всезагальна матір. Ця Богиня запозичена греками із Скіфії разом з Аполлоном і Латоною з країни гіпербореїв, і вже згодом грецька поезія заплутала і урізноманітнила простий міф півночі. [Костомаров 1994, 220-221].

Приведемо за Гуменною ряд приспівів до народних пісень, які часто зустрічаються в Карпатах:

        Ой, сіда-ріда, сіда-ріда,
        Сіда ріда й Дана...

        Гей, Дана, каже Дана,
        Не піду за Йвана,
        Але піду за Гаврила,
        Щоби м ніч о не робила...
 
        Ой, Дана ж бо, дитиночко.
        Ой, Дана, ой Дана.
        Ай ніхто так не забавит,
        Як рідная мама...

        Дунай, Дунай, Дунай, Дунай.
        Дунай, Дунай, Дана...

        Якби не ліс, не ліщина,
        Не була би дівчина.
        Якби не ліс, не кукурічка,
        Не було б на світі чоловічка...
        Ух, ух, Дана ж моя, Дана...

         

Приказки про Дану-воду: "Там такі дунаї, що лише небо та вода", "Розлилися води, як дунаї". Дунай це велика вода, її іменем названо ритмічні рухи під музику – данець (танець). [Гуменна 1978, 211-212].

На території України зберігся фольклор, що передає доісторичні міфи про войовничу вершницю Дану–Дойну:
       
        Ходить Дойна понад воду,
        Питається Дойна броду.
        Не трапила Дойна на брід,
        А трапила Дойна на слід,
        Дев'ять коней потопила,
        На десятім сама сплила.
        Заплакала Буковина,
        Що ся Дойна сама сплила.
        
        Ішла Дойна із Горишня
        Добрим конем більше піша
        Не трафила Дойна броду,
        Перебріла право воду.
        Вісім коней потопила,
        На дев'ятім переплила.
        Заплакала Буковина
        Що ся Дойна сама сплила.

Розглядаючи варіанти наведеної пісні, С. Семчинський (Семчинский С. Про походження українського Дана, молдовського та румунського Дойна // Мовознавство. – 1969. – № 5.– С. 63-67.) вважає молдавське і румунське ім'я Дойна запозиченням українського Дана. Він пише, що в українському Дана зберігається праіндоєвропейське Дана і що це ім'я "продовжує мовну традицію, що сягає доісторичних часів".

Повідомляючи про гіпотезу походження румунського імені Дойна від словацького Дана, С. Семчинський пише, що це походження легше пояснити як запозичення з України. Водночас він подає й етимологію, запропоновану румунським дослідником Б. Хаджеу, котрий звернув увагу на звукову подібність стародавнього дакського "Дойна" з литовським "dаіnа" ("пісня"). [Знойко 1989, 66, 157, 158].

Ми продовжимо цю подібність Дани з вже зазначеним данцем (танцем), що може позначати битву у відомій пісні: "Марширують наші добровольці у кривавий тан". Разом із тим багато українських танців – це ударні рухи, які наразі використали для реконструкції українських бойових мистецтв. Танці мали на меті перевірити на міцність і витривалість чоловіка-воїна, а також були своєрідною психологічною підготовкою до вирішальних дій, надихали, давали силу, енергію, піднімали бойовий дух [Українські народні танці]. Аналіз рухів, які складають основу бойових танців, дає підставу говорити, що бойові танці були засобом не тільки мистецького відображення героїки українського народу, а й своєрідною цілеспрямованою системою бойової підготовки [Приступа, Пилат 1991, 19].

Перші танці створились під впливом стародавніх вірувань, які почитали дерева і озера, каміння і тварин дикої природи. Слово танець походить від давнього та спільного для усіх Європейських народів ‘dan/дан’ або ‘tan/тан’, що означало ‘рухатись, тягнутись’. І сьогодні танцюристи приспівують ‘дана-дан’ під час танцю. Можливо Дана, богиня води у слов’ян і кельтська богиня Dana отримали свої імена саме тому, що річки знаходяться у постійному русі? (вода – водити, рухати). Давня кельтська назва танцю – rinnce означає струм, тобто ріка в широкому значенні протока, просування, рух вперед. [Українські народні танці]. Тобто маємо рухливу і співучу ознаку води, що при зображенні її дій приводило до своєрідного танцю чи співу, що порівнювалися з текучою водою.

Пісні, танці-битви і дань у нас виконують і дають при весільному обряді, а вже з нареченою віддають і придане. Причому чоловіче насіння вважається даром-даниною і кладеться воно у вологе жіноче лоно (луну-лунку).

Можливо у пісні потоплення коней Дойною треба розуміти як образність статевих відносин між чоловіком і жінкою: прутень-кінь чоловіка топиться у річці, викинувши туди данину – сім'я.

Галина Лозко пише, що Дані приносили жертви, кидаючи коштовності у води річок та озер, криниць та джерел. Вірогідно, і слово "данина" походить від жертви Богині Дані. Цей звичай і нині побутує в багатьох народів у вигляді кидання монет у воду, щоб знову повернутися до тих місць на землі, де людина була щасливою. Ім'ям Дана називають дівчаток, які народилися на свято Води, або у п’ятницю, яка є жіночим днем, присвяченим водним Богиням. Існує і чоловіче ім'я Дан. Лозко вважає, що слово "дана" уже у скіфо-сарматський період перестало бути ім'ям Богині, а стало позначати просто річку. [Лозко 2004, 138].

Ярослава Музиченко зазначає, що Дунай-річка виступає переходом між закоханими. Якщо немає моста, кладки, а річка дуже глибока, каламутна, або в ній студена вода, і якщо молодий і молода не засвітять свічки, – то переправа, як і шлюб, не відбудеться. А напоїти коня в народних піснях – все одно, що дати напитися хлопцеві:

 

    Де чиста водиця, там коники п'ють,
    Де файна дівчина, там си хлопці б'ють.
    – Не бийтеся, хлопці, на Бога святого,
    Не піду за всіх вас, лишень за одного. [Музиченко 1994, 54-55].

Фольклорна Водяниця є парою до Водяника [Афанасьев 1995]. За прикладом формування складних імен Василь-Сила чи Володимир-Ладомир, можна вивести, що Водяниця і Во-Дана – це одне і теж. Чоловічим образом водяного прутня (фалоса) може виступати північноєвропейський Бог битви і війни Водан (ісландською/староскандинавською Óðinn, шведською Oden, старосаксонською Woden, старофранкською Wodan, німецькою Wotan [Одін]). В греків він – Адоніс, а в жидів – Адонай. То Дана тут напрошується само собою, як вологе лоно. Причому біблійне Адон пояснюють як господь, пан, владика.

Дон (Don) є шанобливе звертання, а також титул в Іспанії, Італії, Португалії, Франції: ісп. [ˈdon], італ. [ˈdon], порт. Dom [ˈdõ] (від лат. dominus – пан, господар, государ). При звертанні до жінки – ісп. doña [ˈdoɲa] донья, італ. donna [ˈdɔnna] донна, порт. dona [ˈdonɐ] дона. [Дон (титул)].

Етнограф Василь Скуратівський пише, що "оскільки вода вважалася жіночим началом, то, природно, мала бути й богиня відповідної статі. Саме цю ролю виконувала Дана. Очевидно, й вислів "давати даннє" – себто насилати різноманітні чари за допомогою води і молитв – походить від цього ж самого кореня. Дана як непорочна діва вважається суворою, але справедливою суддею. Згадаймо, як немилосердно карає за провини Параскева-П'ятниця. Це ж саме стосується і водної стихії, котра при необережності "брала в своє лоно" численні людські жертви." [Скуратівський 1996, 87].

Одне із свят, що пов'язано з освяченням Води-Дани відзначаємо з 5 на 6 січня, що називається Водосвяття. Мітологічне заходження Сонця у світові Води символізує поєднання чоловічого і жіночого начала у божественному шлюбі. Це зображено на українському державному прапорі, де синя смуга – це Вода, а жовта – Сонце. Поєднання цих двох стихій зображено і на шестикутній зірці, де трикутник з кінцем угору символізує Вогонь, а донизу – Воду. Оцей божественний шлюб називається Ордан, де Ор – Сонце, а Дана – Вода. Свято продовжується наступного ранку, коли зустрічають вихід Сонця з Води – Богоявлення. [Пашник/Руський 2017, 138].

 

Отже, Дана є одним із імен Богині Води. Причому води прісної, річкової, яка важлива для життя людей. Богиню ушановували повсюдно, тому її ім'я залишилося серед назв багатьох річок Євразії, а особливо в Україні. Можливо, що саме наші предки, що проживали в північному Причорномор'ї, ушановуючи Дану понесли це ім'я в інші куточки Землі. І хоч прямої вказівки в літописах не збереглося про ушанування Богині Води з ім'ям Дана, поєднання цих слів дає нам її повне ім'я – Водана.

 

Література:

1. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу: Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований в связи с мифическими сказаниями других родственных народов. В трех томах. – М.: Современный писатель, 1995.

2. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7525 (2017). – 192 с.

3. Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє. – Нью-Йорк: УВАН у США, 1978. – 384 с.

4. Дон (титул). – https://uk.wikipedia.org/wiki/Дон_(титул).

5. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. Наук.-попул. ст., розвідки: Для ст. шк. в. / Передм. В.Р. Коломійця. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.

6. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. – К.: АТ "Обереги", 1994. – 424 с.

7. Калайда Г.І. «Рігведа» для спраглих. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 2009. – 220 с.

8. Костомаров М. І. Слов’янська міфологія. Вибрані праці з фольклористики й літературознавства. – К.: Либідь, 1994. – 384 с.

9. Лозко Г.С. Українське народознавство. – К.: АртЕк, 2004. – 472 с.

10. Музиченко Я. Вода // Українські символи. – К.: Редакція часопису "Народознавство", 1994. – С. 50-58.

11. Одін. – https://uk.wikipedia.org/wiki/Одін .

12. Пашник С.Д. Іменослов. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7525 (2017). – 68 с.

13. Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя.: Руське Православне Коло, 7525 (2017). – 164 с.

14. Приступа Є.Н., Пилат В.С. Традиції української національної фізичної культури (част.1). – Львів: Троян, 1991. – 104 с.

15. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 с.

16. Українські народні танці. – https://www.spadok.org.ua/folklor/ukrayinski-narodni-tantsi.

17. Шаян В.П. Віра Предків Наших. – Гамільтон, Канада: Об’єднання Української Рідної Віри, 1987. – Т.1. – 893 с. (Перевидано коштами І. Волиняк, м. Луцьк, 2000 р., 904 с.).