Змієва печера на о. Хортиця

В усіх народів печера ототожнюється з потойбічним світом і лоном Матері-Землі. Там ночує Сонце, а зранку знову воскресає і виходить на Небо. В священних печерах горів вогонь, як зародок Сонця. Там проходили різноманітні посвяти з наступним воскресінням в новому прояві.

Дослідник сакральних місць Юрій Завгородній зазначив: "… печери стають першими нерукотворними сакральними спорудами, тобто прототипами храмів. Згодом печера не тільки не перестала відігравати важливу роль в культурному, релігійному і філософському житті людини, а й закріпилася в його свідомості на рівні глибинного архетипу і прасимволу." [2, 231].

Люди почали використовувати штучні печери, як власне житло, так і храми – житло для Бога. І в них почали облаштовувати місце для священного вогнища. Слова «печера» і «піч» є тотожними, як символи жіночого лона, в яких зберігається зародок Сонця.

Навіть пізніше христосівство перебрало цю ідею, назвавши свого нового (а чи й нового?) Бога Ісуса Христоса своїм Сонцем. Різдво Ісуса Христоса відбулося в печері Віфлеємській; а його воскресіння пов'язане з печерою Гробу Господнього.

За геологічними даними в результаті геологічного розлому понад 2 млн років тому утворилося мальовниче річище Старого Дніпра з високими скелями, що відокремлює острів Хортиця від правого берега. А в ущелинах цих скель є дві печери, куди може зайти людина. Одна із них на острові Хортиця.

Змієва печера розташована біля урочища Чорна скеля (Січові Ворота) в північній частині острова з боку Старого Дніпра. Скельний масив в цьому районі зветься Верхня (Вища) Голова.

Над Змієвою печерою стоїть кам'яний слов'янський образ бородатого Бога, який був поставлений там першим директором хортицького музею Арнольдом Сокульським близько 1975 р. Привезена статуя з гирла р. Вільнянка (Вільнянський район Запорізької обл.), де під його керівництвом проводилися розкопки слов'янського поселення VI–VIII ст. Цим же періодом А. Сокульський датував і знайдений там образ. [8].

Змієва печера найбільша серед відомих на Хортиці, вона являє собою розщілину в гранітній скелі. Доступ до неї ускладнений, тому майже ніхто її не відвідує. Сама вона невелика розміром і сира, що унеможливлює довге перебування людини, тим більше ночівлю.

Віддаймо належне відомому краєзнавцю Якову Новицькому, який подав докладний опис цієї печери:
«Залишивши позаду себе Стовпи, через 10 хвилин човен, за течією Дніпра, причалює до піщаного укосу Хортиці у скелі „Вища Голова“. Тут відома в Подніпров'ї і за межами його „Змієва печера“. У стрімкій скелі, на висоті 1 саж. від землі, ви бачите щілину. За допомогою весла або жердини піднімаєтеся на скелю, знаходите, що щілина ця в довжину має 5 арш., ширину від 3/4 до 1 арш., висоту понад 5 арш. При вході вона ширше, в глиб – вужче. Внизу, у ваших ніг, помічаєте отвір, що веде в печеру: отвір цей довгастий, посередині покладений камінь розділяє його на два входи. Щоб проникнути в печеру, – в один отвір опускається ліхтар, в інший опускаєтеся самі, впираючись ногами і корпусом об стінки. Форма печери являє гострий кут, розширюється вглиб скелі. Довжина 5 арш., Ширина від 3/4 до 1 1/2, висота 3 арш. По схилу поперечної стіни від скелі сочиться вода. Під тонким шаром піску дно встелене мілким щебнем. У печері прохолодно і сиро, вона служить притулком для павуків, комарів і мокриць. Вперше, при дослідженні її 20 вересня 1879 року між щебнем знайдені: голова пугача, декілька кісток тварин і птахів, грубі черепки глиняного посуду, 4 рушничних кремені і 6 відбивних крем'яних осколків. За розповідями старих людей с. Вознесенка Штепи, Руденького і ін., ще за пам'ять їхніх дідів в печеру ніхто не наважувався зазирнути, побоюючись зустрічі з Змієм; проте знайшовся рибалка Куниця, котрий, проникнувши всередину, витягнув звідти зотлілі сукна, сідло і збрую, прикрашену мідними бляшками. Все це навісили було на жердину, укріплену на дерев'яних підпорах. Щорічно, при розливі Дніпра, печера заливається водою.» [5, 362-363].

З цією печерою пов’язано кілька легенд. Одна з них була записана Яковом Новицьким в 1887 р. на о. Хортиця від Й. Шутя. Пропонуємо уривок з цієї легенди:

Поки жили тут козаки, багато було риби, звіра, птиці й лісу по Дніпру, а на степах росли такі трави, що як їдеш конем, то й не видно. А гаду було!.. Були жовтобрюхи, полози, а в печері, що у Вищій Голові* острова Хортиці, жив змій. Він нікого не чіпав – і козаки його не боялися. Було, кажуть, вночі як засяє, так і освітить Дніпро!

Змій не щоночі показувався, а так: у місяць або на тижнів три по разу, і все біля тієї печери, що зветься Змієвою.

Як подалися звідси запорожці під турка, то пішла за ними риба і птиця, пішов і звір усякий. Після того як зійшли запорожці, тут, по скелях, щось ходило й тужило… Було вночі як заголосить, так аж тіло похолоне. Потім із Кічкаського боку як почне кидати каміння на Хортицю, як почне, то так те каміння і прикипає до Чорної скелі… Сумно і страшно було тоді… [7, 194].

Іншу легенду, яку місцеві краєзнавці також пов’язують із Змієвою печерою, подає грецький історик Геродот, описуючи Скіфію в книзі «Мельпомена»:

8. Таке розповідають скіфи про свій народ і про країну, яка вище від них на півночі. Проте елліни що мешкають на узбережжях Понту, ось що кажуть про це. Геракл, коли він гнав Геріонових бугаїв, прибув до цієї країни, де тепер мешкають скіфи і яка тоді була пустельною. А Геріон, кажуть, мешкав поза Понтом, на острові, що його елліни називають Ерітея, десь поблизу Гадейрів, які розташовані далі за Геракловими стовпами на узбережжі Океану. Океан, як твердять, починається на сході і обтікає всю землю. Так кажуть, але для цього не наводять ніяких доказів. Звідти повертався Геракл і щойно він прибув до країни, яка тепер називається Скіфією (бо його там застала зима і мороз), як витяг свою лев'ячу шкуру, загорнувся в неї і тут на нього найшов сон, а його коні, що паслися, запряжені в колісницю, тим часом зникли з божої волі.

9. Ледве прокинувся Геракл і почав шукати своїх коней, обійшов усю ту землю і нарешті прибув до країни, яка називається Гілея*. І там в одній печері він знайшов істоту подвійної природи: наполовину вона була дівою, а наполовину змією: до сідниць її тіло було жіночим, а нижче – зміїним. Він побачивши її здивувався і спитав її, чи не бачила вона десь його коней, що зникли. Вона тоді відповіла йому, що вони в неї, але вона поверне йому їх, коли він із нею з'єднається. І Геракл за таку ціну погодився з'єднатися з нею. А вона весь час відкладала повернення йому коней, бо хотіла якнайдовше жити з Гераклом, а він хотів забрати коней і піти геть. Нарешті, вона віддала йому їх і сказала: «Цих коней, що прийшли сюди, заради тебе я врятувала, а ти винагородив мене за мою послугу; від тебе я зачала трьох синів. Коли ці сини виростуть, що мені з ними робити, поясни мені, чи я залишу їх тут (бо цією країною володію лише я сама), чи я відішлю їх до тебе?» Так вона його запитала, а він, кажуть, так їй відповів: «Скоро ти побачиш, що сини вже стали дорослими, зроби те, що я тобі скажу, і це ти правильно зробиш: хто з них ти побачиш, зможе натягнути оцей лук ось так і зможе підперезатися оцим поясом, як я тобі показую, того ти залиш у цій країні. А хто не спроможеться зробити так, як я тобі кажу, того ти прожени геть із цієї країни. І коли ти так зробиш, ти і сама будеш задоволена і виконаєш мої вказівки».

10. Так він узяв один із своїх луків (бо до тих пір Геракл носив із собою два луки) і показав, як слід оперізуватися поясом і передав їй і лук, і пояс, які носив на тому боці, де було припасовано золоту чашу, а передавши їх, відійшов. Коли народилися сини, вона спершу дала їм імена: першого назвала Агатірсом, другого Гелоном, а останнього – Скіфом. Згодом, коли вони стали чоловіками, вона згадала про доручення Геракла і виконала його. І сталося так, що двох з її синів, Агатірса і Гелона, які не спромоглися виконати запропоноване матір'ю, вона вигнала з країни і вони пішли світ за очі. Проте молодший із них, Скіф, виконав запропоноване йому і залишився в країні. І від Скіфа, Гераклова сина, походять ті, що стають царями скіфів. І на згадку про ту чашу скіфи і до цього часу носять підвішену на поясі чашу. (Оце, власне, зробила для Скіфа, і саме лише для нього, його мати). Це, про що я розповів, переказують елліни, які мешкають на берегах Понту. [1, 181-182].
* Гілеєю вважають дніпровський Великий Луг, який починався від о. Хортиця.Змієва печера

Польський мандрівник Підберезький намагався прив'язати міти, що записані Геродотом, до Дніпровських порогів. В 6 томі Одеського товариства історії і старожитностей була опублікована його стаття «Геркулесові стовпи на Дніпрі». Він висловив версію, що з Геркулесовими (Геракловими) стовпами треба пов'язувати острови (Три) Стовпи, які зараз знаходяться між Хортицею і Машинною залою ДніпроГЕС-1. Саме за цими Стовпами, на думку Підберезького, жив велетень Геріон. Щоправда Діву-Змію він поселяє десь поруч в печері на вершині Зміїної скелі біля Таволжанського порогу, де був прихований підземний хід [6, 501].

Натомість краєзнавець Микола Киценко зазначав, що у ХІХ столітті історики широко досліджували хортицьку Змійову печеру біля скелі Вища голова і залишили про неї цікаві спостереження і думки. Він наводить вислів історика М. Надєждіна, який у статті «Геродотова Скіфія», пишучи про розміщення країни царських скіфів Герроса, зазначав: "… отут на Хортиці, серед дикого грізно-величавого ландшафту, він бачить найпристойніше місцепоховання скіфських вождів. Геродот саме і запевняв, що воно знаходиться там, звідки Борисфен стає судноплавним. І чи не від того, що саме тут, вірогідно, знаходилась міфічна колиска скіфів – та загадкова печера, у якій народились Агафір, Гелон і Скіф, – піднімалась святість цього місця? А як стверджували ті ж понтійські елліни – печера була «в окремому кутку Гілеї, куди Геракл дістався не раніше, ніж пройшов усю скіфську землю із заходу». [3, 9], [див. оригінал 4]

Яков Новицький також, спираючись на Підберезького і Надєждіна, підтримав ідею прив'язки відомого скіфо-грецького міту до Хортиці і Дніпрових порогів: «Дивовижна природа Подніпров'я з його грізними порогами і неприступними скелями – це країна поетичних легенд і оповідей. Легенда Геродота з області міфології про зустріч Геракла з прекрасною Змій-Дівицею в країні Гіллеї і про місце тієї таємничої печери, в якій народилися родоначальники Скіфів, займає розуми письменників і вчених.» [5, 363].

Безперечно, що найбільша печера острова Хортиця заслуговує на таку відому легенду. Сучасників також надихають ці розповіді, виникає гордість за свій духовно багатий край овіяний сивою давниною.

Використані джерела:
1. Геродот. Історії в дев’яти книгах / пер. А.О.Білецького. – К.: Наук. думка, 1993. – 576 с.
2. Завгородний Ю.Ю. Пещеры в сакральном пространстве Днепровских порогов и острова Хортица // Таинственная Беларусь II: материалы конференции (г. Минск, 16 янв. 2016 г.) / Уфоком. Минск: Регистр, 2016. – С. 211–238.
3. Киценко М.П. Хортиця в героїці і легендах: історико-краєзнавчий нарис. – Дніпропетровськ: Січ, 1991. – 150 с.
4. Надеждин Н. Геродотова Скифия, объясненная через сличение с местностями // Записки Одесского общества истории и древностей. – Одесса, 1844. – Т. І. – C. 3–114.
5. Новицький Я. Твори в 5-ти томах. – Т.1. – Запоріжжя: Тандем-У, 2007. – 508 с.
6. Подберезский А. Геркулесовы столбы на Днепре // Записки Одесского общества истории и древностей. – Одесса, 1867. – Т. VI. – С. 494–506.
7. Савур-могила. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. і авт. приміт. В.А. Чабаненко. – К.: Дніпро, 1990. – 261 с.
8. Сокульський А.Л. Анотація до чоловічої статуї встановленої над Чорною скелею о.Хортиця (рукопис), 14.05.2004.

Світовит Пашник,
Волхв РПК

svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm

Коментарі (0)

    Ви повинні авторизуватися, щоб залишати коментарі.