Великдень. Благовіщення. 25 березня

Сонце має чотири основні періоди в річному колі пов'язаних з сонцестояннями і рівноденнями. Ці свята порівнюються з життям людини і віковими посвятами. Кожен тиждень відповідає 1 року життя людини. 25 грудня (Коляда) починається життя Сонця (людини) як дитини. Через 15 шестиденних тижнів-років (25 березня) Сонце (людина) вмирає як дитина і народжується юнаком. Тобто з'являється весняний прояв Сонця – Ярило. Через 30 тижнів (24 червня) народжується зрілий чоловік (Купало), а через 45 тижнів (24 вересня) Сонце стає дідом (Мир).

За постійним календарем свята цього циклу припадають на 24 числа, а коли місяць має 31 день зміщуються на один день вперед, щоб не зламати систему звичаєвих відрахувань наступних свят.

Свято весняного рівнодення називається Великдень, бо день стає більше ночі – тому й Великий. Вважається, що в цей день Добро перемагає Зло.

Благовіщення – друга назва свята, яка пов'язується із заплідненням Матері-Землі. Серед народу часто наголошується про рівнозначність свята Великодня і Благовіщення. Вважали, що раніше Благовіщення Великдень святкувати не можна.

Все лише тому, що дата 25 березня відноситься до того ж Великодня тільки в сонячному постійному календарі. І це свято мало б відповідати рівноденню. Земля народить Сонце через 9 місяців – 25 грудня. Аналогічно церковники ставлять запліднення Іоана Предтечі на осіннє рівнодення. Не треба відкидати значення цих свят, бо Біблія не наголошує на чітку дату, коли ці події відбувалися і церква поставила запліднення на відповідні свята нашої прадавньої Віри.

Так як юліанський календар на кожні 128 років набирав одну добу, то папа римський Григорій 13-й у 1582 році на пораду астрономів провів реформу і змістив його на 10 діб до дати 21 березня, що визначала рівнодення на Нікейському соборі (325 р.), коли й приймалися основні постулати церкви. [2, 51]. Тому зараз Великдень вираховується ортодоксами і католиками за місяцем: в першу неділю після повені, що настає після рівнодення. Для вирахування Великодня церквою використовуються Пасхалії. Дата Великодня може припадати в період від 22 березня до 25 квітня (для ортодоксів, які користуються юліанським календарем, у XX–XXI століттях це відповідає періоду з 4 квітня по 8 травня за державним стилем).

З цього й виходить, що католики можуть відзначити Великдень до 4 квітня, а ортодоксам часто приходиться чекати нового повного місяця. Тоді свято Великодня зсувається на кінець квітня – травень і повністю втрачає момент відродження Природи.

Ще одна цікава річ. Якщо на Великдень припаде жидівський Песах, то католики його святкують разом із жидами, а греко-ортодокси переносять на тиждень уперед, аби не робити це з тими, хто розіп'яв Ісуса Христоса.

Слід також зазначити, що Песах (свято виходу жидів з Єгипту, що первісно мало сільськогосподарське походження) помилково ототожнюють з Великоднем і рівноденням. Самі жиди його святкують 15 нісана (повінь), що відповідає нашому 15 квітня. Зараз прийнято, що Песах не може відзначатися раніше весняного рівнодення. Але, як визнають самі жиди, їхній календар випереджає. Більш традиційно для різних народів після рівнодення чекали молодика для визначення початку року, тобто 1 нісана – жидівський Новий рік царів, але він зараз може бути навіть раніше рівнодення. [3, 323].

Великдень – одне з головних весняних свят. Люди з особливою пошаною ставилися до нього, оскільки вважали, що Дух світла благословляє Землю і все живе на ній, а відтак, є великим гріхом братися за будь-яку роботу. На Благовіщення-Великдень, Сонце, виходячи з-за гір, грає. Від Введення до Благовіщення не можна порати Землі, бо Земля відпочиває і набирається сили, а від Благовіщення можна працювати коло неї, бо в цей день Бог благословляє Землю і всяке дихання. За іншим повір'ям, Бог вкладає голову в Землю, щоб її розігріти, і від того будиться вся живина, що спала в Землі: мурахи, жаби, гади. [4].

Люди йдуть на нічну Богослужбу. Біля Храму розводиться священний вогонь, який підтримується до сходу Сонця. Хто залишився вдома, намагається провести ніч без сну і підтримує вогнище в печі або запалює до ранку свічку.

Степан Килимник повідомляє, що доброю ознакою було, коли господар давав на цей очисний великодній вогонь щось із сухого дерева з свого господарства – жертва вогню й весні. Старші парубки здобували «живий вогонь» тертям сухої деревини. Потім чотири парубки стають навколо приготовленої великої купи сухого дерева, тримаючи палаючу суху головешку, і під речитатив запалюють вогнище:

Ой ти, сонечко праведне, засвіти, засвіти,
Землю-матінку пригорни, пригорни…
Весну-Ладу запали, запали…
Лихі сили віджени, віджени…
(Зап. о. В.Мельник, Кисілі на Волині, 1915 р.)

У давнину біля цих священних весняних вогнів на честь Сонця та Богині весни і кохання Лади – провадилися ігрища, співи, водили веснянок-гаївок, чаклували і словом, і рухами:
Ой, Лада, Лада, всім на світі рада… [1, 77-79].

Зранку в святковому одязі люди йдуть до Храму. Вдома, по можливості, ніхто не залишається. Кому не вистачає місця в Храмі, той стоїть у дворі, знявши шапку.
У храмі в цей день святять хлібці – калачі (паски) у вигляді фалічного символу (високі, з білою піною і насінням на маківці) і яйця (крашанки, писанки, дряпанки), а також іншу їжу в тому числі м'ясну. Хоча в давнину вважалося, що краще святити паску до сходу Сонця і господар мав повернутися зі свяченим ще досвіту [1, 83]. Після богослужіння всі братаються, висловлюючи велику радість, вітаючи один одного з Великоднем і Воскресінням природи.

За два тижні перед святом наповнюють тарілку землею, яку засівають вівсом чи іншим зерном. На Великдень, коли зелень підійметься, «могилку» (так називають зелену поросль), обкладають яйцями, освячують у Храмі, і ставлять на стіл перед тим, як розговлятися.
У народі побутувало вірування, що на Благовіщення відкривалося небо. В той час можна випросити собі від Бога славу. А як уже маєш славу, то обов'язково станеш і багатим і щасливим.

Шкаралупу з посвячених яєць кидають у річку, щоб допливла до рахманів і сповістила про Великдень. [4].

У С. Килимника можна знайти опис великодніх ігрищ. Цокання-товкання писанками-крашанками, полягає в тому, що треба розбити своїм яйцем яйце супротивника. Програє той, чиє яйце з двох спроб розбивається з обох боків. І він має віддати своє розбите яйце переможцю.

В іншій грі участь беруть кілька дітлахів. Під горбочком кожен залишає по яйцю і за визначеною чергою скочують зверху інше яйце. Якщо це яйце зачіпає чиєсь нижнє яйце, то їх забирають собі, а якщо ні – то яйце, що скочувалося, залишається в нижньому ряді. [1, 91-92].

У цього ж автора можна знайти опис, як дівчата на Великдень віддають «колодку» хлопцям за подарунок, який вони зробили на свято Колодія. Це своєрідний вияв симпатії і кохання, навіть запорука до одруження. Хоч дівчина часта віддає «колодку» кільком хлопцям, але «своєму» хлопцю вона віддасть найкращі писанки до пари, ще й вишитій хустинці. Це робиться так, що парубок має здогадатися чи буде дівчина його, натомість дівчина має побачити, чи хлопець до неї має приязнь, коли він приймає «колодку». [1, 92].

Вранці, часто ще досвіту, в перший день Великодня малі хлопці ходять від хати до хати прославляти віршами Сонце, що воскресло. Гарною ознакою було, коли хлопчики першими приходили до хати. Прийнято таких малих щедро обдаровувати. [1, 87]. Цей звичай аналогічний до зимового Різдва.

Література:
1. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
2. Пашник С.Д. До календарних витоків // Родове Вогнище. – К.: РВ РПВ. – №3. – 7513. – С. 51.
3. Раввин Исраэль-Меир Лау. Практика иудаизма в свете устной Торы. – Израиль: Масада, 1991. – 459 с.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.

Світовит Пашник,
Волхв РПК

svit.in.ua/kny/Pashnyk.htm

Коментарі (0)

    Ви повинні авторизуватися, щоб залишати коментарі.