Ілля Муромець, Святогор та події стародавні

Не викликає сумніву твердження, що за кожною легендою приховано якусь історичну реальність. Народні перекази не мають нічого випадкового – усе, до найдрібніших  деталей зумовлено особливостями колективної національної пам’яті. Аналіз української билини  «Ілля Муромець і Святогор» дозволяє стверджувати –  тут змальовані події, що передували виникненню держави України-Русі.

Місце де відбуваються події

«Якось у чистому полі з одного боку курява піднялася, а з другого боку пилюка стовпом здійнялася – це виїхав погуляти Святогор-богатир.» Немає жодних сумнів – перед нами опис степу. Трохи далі читаємо: «Сів Святогор на коня і поїхав чистим полем до гір Араратських». З визначенням розташування Арарату згаданого в українському переказі виникає проблема. Зараз Арарат – це згаслий вулкан на Вірменському нагір’ї. Цю територію ми називаємо Закавказзям. Складність у тім, що назву Арарат гора отримала лише у 19 столітті, завдяки європейцям. У місцевих народів (вірмен, турок, курдів) для цієї гори побутують зовсім інші назви.

Виходячи з того, що українські ( та й більш відомі московські) билини були записані також у 19 столітті, а також припускаючи, що європейські народи (і насамперед українці), знали де знаходиться легендарна гора Арарат, вірогідно, що мова йде про Вірменське нагір’я. Відносно його степ знаходиться по обидва боки: з півдня (Центральна Анатолія в сучасній Туреччині) та з півночі («Великий Степ», що пролягає від сучасної Румунії до Китаю, куди входять Кубань, Донщина та  Донбас).

Імена та прізвиська героїв фольклору часто вказують або на їх родинні зв’язки (Никитич, Попопович), або на місцину де вони жили чи народилися (Муромець), або професійну діяльність (Кожум’яка). Ім’я Святогора пов’язане з його батьківщиною, і прямо вказує, що події відбуваються у «Великому Степу». Назву «Святі гори» можна зустріти у  Сигизмунда фон Герберштейна в «Записках про Московію» (оприлюднено у 1526 році), та у творі оприлюдненому в 1578 році Олександром Гваньїні (Хроніка Європейської Сарматії. К.: 2009, - т. 7, с.584).  Ця місцина і зараз має ту саму назву – місто Святогірськ (за часів московсько-більшовицької окупації – Слов’яногірськ), і знаходиться на правому березі річки Сіверський Донець у Слов’янському районі Донецької області.

Щоправда в деяких варіантах билини Свята гора замінює назву гори Єлеонської (в Палестині). Але ця гора – не батьківщина, а кінцевий пункт мандрівки Святогора. Про це поговоримо трохи згодом.

Згідно нашої билини Святогор знаходить у «чистім полі» «торбину скоморошу»Він із великим зусиллям бере її та їде на коні далі, до гір Араратських.

simakov

Зображення: Іван Симаков. Святогор тягне торбу, 1917 р.

Пригадаймо, що «піти з торбою» означає жебракування, поневіряння. До того ж скоморохами звали мандрівних артистів, які відрізнялися від жебраків тільки мистецьким хистом. Можна припустити, що Святогор через скруту ( надмірна вага торби, яку богатир може підняти лише за допомогою коня) вимушений піти у мандри, чи вигнання. Зауважимо – шлях вимушених мандрів богатиря пролягає до Закавказзя («Гір Араратських»).

Богатирські взаємини

Мабуть подорож була дуже виснажливою, бо Святогір засинає богатирським (тобто непробудним) сном. З якого сну неможливе пробудження? Ясна річ – зі смертельного! Утім, Іллі Муромцю вдалося пробудити Сятогора, отже його стан був не смертельним, можливо просто важким. Зустріч двох богатирів дуже знаменна, тому її варто навести повністю.

«Стомився він (Святогор), ізнеміг з цією торбиною скоморошою, та й заснув на коні міцним сном.

А в цей час із далини, із-за обрію, виїжджав у чисте поле Ілля Муромець.

Він і помітив Святогора. «Що за диво, -- думає, у чистім полі бачу? Іде кудись богатир, під богатирем кінь, мов лютий звір, а сам богатир спить мертвим сном». Та й закричав гучним голосом:

– Гей, відважний добрий молодче! Чи ти спиш, чи прикидаєшся, чи не до мене, старого підкрадаєшся? Коли  так, то можу і відповідь дати.

Не вимовив богатир ані слова. Ще сильніше закричав Ілля, але відповіді так само не було.

Закалатало серце в Іллі Муромця, бере він палицю булатну, б’є богатиря в білі груди, а той спить не прокидається. Розпалився тут Ілля Муромець, відступає він у чисте поле і з наїзду ще сильніше вдаряє богатиря палицею булатною. А богатир спить, не прокидається. Зовсім розлютився старий Ілля Муромець, бере він шалапугу (батіг із залізним наконечником) подорожню, та не малу – у сорок пудів,і з наїзду так богатиря у груди вдарив, аж праву руку собі відбив. Тут богатир на коні прокидається і таке мовить слово:

–  Ну й болюче тутешні мухи кусаються!»

rerix

Зображення: Микола Реріх. Ілля Муромець

Перед нами справжній опис двобою, де один б’є, а інший не може захиститися, чи точніше сказати – відбитися. Звернімо увагу на вислів Святогора про «тутешніх мух» – це означає, що він перебуває явно не вдома.

Маємо опис історичної події: під час походу з українських степів (вірогідно з Донбаського кряжу – «Святих гір») у Закавказзя (можливо до Малої Азії),два богатирі (ймовірно – два війська, бо богатирями зазвичай називали військових очільників)  вступають у бій. Перше військо (провідник – Святогор) пішло в похід через скруту. Друге військо (очільник — Ілля Муромець) його переслідує, або принаймні, атакує під час походу.

Такі обставини мали місце в історії народів які населяли Україну, тільки в одному випадку. Це протистояння кіммерійців та скіфів.

Скіфи та кіммерійці

Про ці події оповідають ассірійські джерела часів Саргона ІІ, Сінаххеріба, Ашшурбаніпала (від середини 8 ст. до середини 7 ст. до н. е.). Згідно свідченням цих письмових пам’яток, наприкінці 8 ст. до н. е. на царства Урарту (звідси походить і назва Арарат – гори розташованій саме в тій місцевості), послабленого тривалими війнами з Ассирією, з півночі починають наступ племена Gimirrai. Без сумніву це ті самі племена, які в давньогрецьких джерелах (Одиссея, Геродот, Страбон) називаються кіммерійцями. Згідно сучасної хронології вони підкорюють Урарту приблизно в 714 р. до н. е. Трохи згодом цар Урарту Руса ІІ (685 – 639 р. до н. е.) укладає військову спілку з кіммерійцями, та користуючись громадянською війною в Ассирії, вони нападають на цю країну.

relief

Зображення: Німрудський рельєф із зображенням кіммерійських воїнів

Асархаддон, цар Ассирії укладає спілку з Ashguzai та переходить у контрнаступ. Вважається, що з Ashguzai – це скіфи, і що саме від їх навали рятувалися кіммерійці, відступаючи зі степів Північного Причорномор’я до Закавказзя. Про те, що кіммерійці залишили батьківщину утікаючи від скіфів, і скіфи переслідуючи втікачів доходять до Мідії  (Мала Азія),  оповідає Геродот (Історія. Мельпомена, 11 - 12).  Асархаддон та скіфи розбили кіммерійців, і змусили їх відступити до Малої Азії. Скіфи та ассирійці продовжували тиск на кіммерійців. До 637 р. до н. е. кіммерійці змогли утриматися лише в деяких районах Каппадокії, а в Малій Азії запанували скіфи. Та вже до початку 6 ст. до н. е. скіфи, під тиском сусідніх держав (Мідії, Вавілону), залишили терени Малої Азії, і повернулися в Україну.

voinu

Зображення: Скіфські воїни. Фрагмент рельєфу чаші з кургану Куль-Оба, Ермітаж

Порівняємо данні історичних джерел з подіями, що відбуваються в українській билині.

Смерть Святогора

Після нападу Іллі Муромця Святогор захоплює його, та кладе, разом з конем, до кишені. Потім богатирі миряться, стають друзями та бенкетують. Після бенкету засинають богатирським сном.

«Довго-недовго спали – аж три доби, а на четверту прокинулися та в дорогу рушили. Осідлали добрих коней і поїхали по святих горах Араратських. Як на Єлеонську (варіант – Святу) гору прискакали побачили там диво дивне: дубова труна на горі Єлеонській стоїть».

Єлеонська гора – пагорб у Палестині, що отримав свою назву від оливкових дерев, які там вирощують. Можливо у назві Елеонської гори Святою збереглася пам’ять про генетичну спорідненість людей Трипільської цивілізації з давнім землеробським населенням Малої Азії (див. №4 у списку літератури).

І так, богатирі прибувають на Близький Схід (Елеон) через Урарту (гори Араратські). Цей маршрут цілком співпадає з походами кіммерійців та скіфів по Передній Азії. «Дружба» богатирів не повинна вводити в оману – незабаром Ілля відправить Святогора в царство смерті.

На горі Єлеонській Святогор лягає в труну, і на його «прохання» Ілля Муромець закриває домовину дубовим віком, та так щільно, що Святогор починає задихатися. Далі відбуваються ще більш дивні події. Ілля начебто намагається порятувати свого «друга», але своїми діями лише погіршує його становище: 

«Ілля взяв гостру шаблю, та по труні вдаряє. Та куди не вдарить шабля, там залізний обруч з’являється».

klumenko

Зображення:Андрій Клименко. Ілля і труна Святогора

Отже, мовою натяків, в билині оповідається, що Ілля Муромець фактично вбив Святогора і  поховав його живцем. Що цілком співвідноситься з історією скіфсько-кіммерійських взаємин: скіфи фактично проклали край кіммерійцям як етносу.

До речі, сучасні історики вважають, що кіммерійці жили в Україні до навали скіфів. Так само як Святогор жив до появи богатиря «нової генерації» – Іллі Муромця. Точнісінько про це й оповідає переказ. «Тут брати і розпрощалися. Святогор лишився у сирій землі, а Ілля поїхав по святій Русі до Києва, до ласкавого князя Володимира. Розповів там про диво дивне – як ховав  там Святогора-богатиря на горі тій Єлеонській. З того часу Святогорові від людей слава. а Ілля Муромцю – хвала».

Повернення додому

Повернення Іллі Муромця в Україну цікаве тим, що знов ми знаходимо паралель між образом богатиря та історією скіфів. В українських билинах «Ілля Мурин» та «Бій Іллі Муромця з сином» йдеться про те, як Ілля зустрів богатиря, який виявився його сином. Вони одразу не впізнають один одного й починається богатирський герць. Ілля Мурин пізніше упізнає сина, і вони мириться, а ось у билині «Бій Іллі Муромця з сином», Ілля вбиває сина Підсокольника, хоча напевне знає, що це його рідна дитина.

Порівняємо цей уривок з оповіддю «батька історії» Геродота (Історія. Мельпомена, 1 – 4). Коли скіфи повернулися додому,в Україну, з походів до Малої Азії, на них очікувала неприємна несподіванка. Їхні дружини, знайшли собі інших чоловіків – колишніх скіфських рабів. За тривалий час відсутності своїх законних чоловіків, жінки встигли народити дітей від колишніх невільників. І ось ці колишні раби та їх діти не давали скіфам повернутися на батьківщину. Билися вони затято, скіфи не могли подолати їх опір.

Збагнувши, що у військовому протистоянні їм не перемогти, скіфи повикладали акінаки (мечі) до піхов, і взяли в руки батоги. Коли «молоді раби» зачули свист батогів, мужність полишила їх, і вони склали зброю. Після чого були покарані.

Відзначимо, що двобій Іллі Муромця з сином теж був важким та виснажливим, і завершився зовсім не перемогою одного богатиря над іншим. Ілля та син помирилися, і лише потім Муромець убиває Підсокольника.

Помітні певні паралелі. Скіфська експансія в Малу Азію мала наслідком знищення кіммерійців та поневолення скіфами своїх пасинків. Пригоди Іллі Муромця спричинилися до смерті Святогора та загибелі сина Іллі – Підсокольника.

Підсумовуючи, варто відзначити, що всі міфологічні образи складні, містять нашарування різних епох. Так само й постаті Святогора та Іллі Муромця не вичерпуються скіфсько-кіммерійською добою. Там зберігаються елементи, що стосуються інших періодів української історії: часів княжої Русі  чи Великого князівства Литовського, або антського союзу племен. Тому в цій царині можливі нові несподівані відкриття.

Використана література

  • Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. /під ред. В. Шевчука; –  К.: Веселка, 2003.
  • Геродот. Історія в дев’яти книга. – К.: Наукова думка, 1993.
  • Олександр Гваньїні . Хроніка Європейської Сарматії. – К.: Видавництво «Києво-Могилянська Академія»,  2009.
  • Никитин А. Г. Генетические корни трипольцев: что мы узнали после восьми лет исследований // Stratumplus. – №2 – 2014.

Коментарі (0)

    Ви повинні авторизуватися, щоб залишати коментарі.