Молочанське святилище

С.Ж. Пустовалов
Інститут археології НАН України

 

До наукового обігу вводиться визначна культом пам'ятка півдня України. З допомогою стратиграфічних спостережень за курганом №3 біля с. Виноградне доводиться співіснування на певному етапі пізньоямних та катакомбних груп населення.

У 1982 р. під час роботи Запорізької експедиції Інституту археології НАН України під керівництвом автора був розкопаний курган 3 білі с.Виноградне Токмакського р-ну, Запорізької обл. [17].
Курган стояв на плато високого правого берега р.Молочної. У 150 м колгоспу Мир. Вершина кургану височіла над заплавою за уточненими даними на 80 м. Висота дорівнювала 8,05 м, діаметр – 100 м. Північно-західна частина та поли кургану були сильно пошкоджені. Насип мав форму зрізаного конуса з широким та відносно рівним майданом на верхівці (рис.1).
За даними аерофотозйомки від кургану в степ на північ, північний захід, захід та південний захід відходить 13 прямих радіальних темних ліній довжиною від 1200 м до 4566 м. В окремих випадках вони закінчувалися або темними, або світлішими, ніж оточуючий ґрунт, плямами. Ці радіальні лінії перетинаються декількома такими ж самими лініями, які йдуть з півночі на південь. Можливо, це сліди стародавніх доріг, які могли мати побутовий, ритуальний, сакральний чи астрономічний характер (рис.1.2). На протилежному боці заплави, де розташоване м.Молочанськ, слідів ліній, що йдуть до кургану № 3, не виявлено.
Курган розкопувався на знос із залишенням центральної та 9 додаткових бровок. Північно-західна частина насипу мала слабку западину. Під час розкопок було виявлено, що це розкоп початку XX ст., виконаний "глухою траншеєю", у стінках якої були влаштовані різні споруди часів Великої вітчизняної війни. З верхівки кургану здійснювали тахеометричну зйомку, яка дозволяла отримати з великою точністю координати будь-яких точок у просторі.
У процесі розкопок було з'ясовано, що під насипом кургану, окрім великої кількості поховань, знаходилося унікальне святилище складної конструкції. Це ставить курган № 3 біля с. Виноградне в ряд найзначніших культових споруд населення степової частини України за доби бронзи. Проте курган не є винятком для Молочанського регіону. У 20км на південь від нього знаходиться комплекс Кам'яна Могила, що правив за святилище протягом тисячоліть – від палеоліту до середньовіччя [3; 9; 20]. Наявність двох великих святилищ в одному відносно вузькому районі (до цього слід додати ще кілька курганів доби енеоліту-бронзи висотою 7-12 м) є свідоцтвом того, що цей район був ідеологічним центром, особливо якщо взяти до уваги розкопаний поблизу катакомбний могильник інгульської знаті вищого рангу [10; 12].
Розкопки такого великого й складного кургану мають певні методичні особливості. Одна з них – залежність ширини бровок та траншей від висоти кургану в даному конкретному місці. Чим вище насип кургану, тим ширші траншея та бровка. Для того щоб запобігти руйнуванню знайдених споруд, застосовувався метод випереджальної траншеї, що дозволяло звести втрати інформації до мінімуму. Про розмах робіт свідчить те, що загальний обсяг грунту становив понад 30000 м3; було пробито 1,5 км траншей у середньому на глибину 4 м; зачищено понад 10000 м2 профілів бровок та сотні квадратних метрів поверхні пандусів-входів та крепід. Під загальним насипом виявлено 49 поховань, у тому числі: 6 енеолітичних (№№1, 3, 12, 14, 15, 41), 23 ямних (№№2, 4, 6, 7, 8, 10, 13, 16, 17, 19, 21, 22, 25, 26, 27, 28, 29, 27, 38, 40, 43, 46, 47), 16 катакомбних (№№5, 11, 18, 20, 23, 24, 30, 33, 34, 35, 36, 39, 42, 44, 46, 48), одне поховання – культури багатопружкової кераміки (№32), 1 – зрубне поховання (№31), 2 – невизначеної належності (№№9, 49). Були також знайдені два горщики зрубної культури.

Стратиграфія кургану
Насип мав дуже складну структуру: під його задернованою поверхнею містилося 8 самостійних курганів, які згодом були об'єднані загальним насипом (рис.2).
Курган "А" був розташований на південь від умовного центру (далі – УЦ). Основним для нього було поховання №3. До насипу над цим похованням були впущені поховання №№1, 2 й курган був досипаний. У насип було впущене катакомбне інгульське поховання №30, після чого діаметр став дорівнювати приблизно 17 м, висота не з'ясована. У подальшому ямні насипи центрального кургану VI та VII починають руйнувати насип кургану "А", а насип VIII перекриває його (рис.2), що добре видно в профілях центральної бровки (рис.2-3).
Курган "Б" розташований на північ від УЦ. Насипаний над ямним похованням №4. Насип практично знищений під час будівництва центрального кургану, діаметр насипу приблизно 8м (рис.2).
Курган "В" розташований у безпосередній близкості від УЦ. Був насипаний над похованням №29. Можливо, що до цього ж кургану належить і поховання №26. Вірогідний діаметр – 14 м (рис.2).
Курган "Г" знаходився на південь-південний-схід від УЦ. Основним було поховання №8. Насип реконструюється за невеликим підвищенням у західному профілі І східної бровки (рис.3).
Курган "Д" був розташований під північно-східною частиною насипу. Основне поховання – постмаріупольське №12. Діаметр кургану над ним становив 14-15 м, висота – 1 м. Синхронним було, можливо, поховання №16, хоча можлива його належність до основного кургану. Друга досипка пов'язана з похованням №43. Діаметр збільшився до 20 м, висота до 1,8 м. У цей час до кургану було впущене катакомбне інгульське поховання №18 з модельованим черепом та, можливо, поховання №№20 та 46. Після цього діаметр насипу збільшився до 25-27 м, а висота досягла 2,7 м. Не з'ясована стратиграфічна позиція поховання №45. Остання досипка кургану "Д" перекривалася насипом VIII центрального кургану, що видно в східному профілі ї східної бровки (рис.3).
Курган "Е" був розташований на південний схід від УЦ. Насипаний над ямним похованням №17. Діаметр насипу не перевищував 7-8 м. Насип повністю зруйнований, зафіксовано лише викид глини з могили на похованому ґрунті в західному профілі II східної бровки (рис.3).
Курган "Ж" знаходився на схід-північний схід від УЦ. Виявлені два поховання, основним з яких було поховання №37, вірогідно, ямне. Його перерізало інгульське поховання №36. Курган реконструюється за підняттям материка більше як на 1 м та за залишками похованого ґрунту у східному профілі V східної бровки (рис.3). У профілях бровок над курганом зафіксовано багато ямок. В одній з них, розташованій біля узбіччя заїзду – входу на святилище – знайдено донецький катакомбний кубок (рис.7.42).
Центральний курган знаходився на схід від УЦ. Для нього основним було поховання №15 новоданилівського типу. За ним було впущене поховання №14. Залишки неглибокого рова в південно-західній частині кургану можна пов'язувати як з похованням №15, так і з №14. Насип над цими похованнями сягав 1,0 м, діаметр 12-14 м (насип І). Після цього було впущене поховання №13, й курган був досипаний. Висота його досягла 1,5 м, діаметр – 17 м. З поверхні цього насипу було впущене поховання №38. Досипка над ним мала діаметр 20м (насип III). З рівня насипу III було впущене поховання №10, після чого курган був перекритий потужним насипом IV, який збільшив діаметр до 30м, а висоту – до 3,2м. Потім було влаштоване поховання №22, після чого курган був знову досипаний. Діаметр насипу став 33-34 м, висота – 4,2 м. Потому було впущене в південно-західну полу поховання №6 з локальною досипкою та синхронне з ним поховання №21, яке було перекрите загальним насипом VI. Центральний курган досяг 40м у діаметрі при висоті – 4,2-4,3 м.
Насип над похованням №22 є принаймні одночасовим з катакомбною досипкою кургану "Д" над похованням №18. Насип над похованням №21 вже синхронний з катакомбною досипкою кургану "Д". Про їх співіснування свідчить і руйнування кургану "А". У цей насип було впущене поховання №25, і курган знову був досипаний (VII насип). У нього, а також у досипку над ним (VIII насип) були впущені як ямні, так і катакомбні поховання, зокрема поховання №№11, 27, 28, 39, 40, 47. Випростані поховання інгульського типу впущені до центрального кургану з поверхні насипу VIII (№№25, 24, 33, 34, 35, 42, 44, 48).
На поверхні насипу VIII й було зведене святилище, яке мало три етапи у своєму існуванні. Після третього етапу в південно-східну частину споруди було впущене поховання №32, вірогідно, культури багатопружкової кераміки. Про той факт, що поховання №32 перерізало святилище, свідчить те, що затік від святилища був прорізаний ямою поховання, а два камені, що оконтурювали східний пандус, з’їхали в яму поховання. Вірогідно, це сталося під час поховання, тому що померлий лежить у південній, удаленій від каменів частині ями, а не в центрі як завжди. Біля поховання №32 у східному профілі V східної бровки фіксувалося невелике (до 0,3 м) підвищення материка. Це могло б свідчити про те, що над похованням №32 був самостійний курган, який знищено під час будівництва святилища, проте, це підвищення утворилося природним шляхом. Розглянемо східний профіль V східної бровки (рис.3). Внутрішнє пониження – це результат вибірки ґрунту для зведення насипу VIII, який видно в центральній частині профілю. Якби на місці поховання №32 був самостійний курган, то він би почав руйнуватися ще під час будівництва насипу VIII центрального кургану, що неможливо, беручи до уваги культурну належність поховання №32. До речі, у зруйнованих курганах, як правило, залишаються хоча б частки насипу чи похованого чорнозему, як, наприклад, у сусідньому кургані "Ж" (рис.3). У даному випадку цього немає. Південне пониження утворилося внаслідок вибірки ґрунту при будівництві самого святилища. Отже, ніяких підстав вважати поховання №32 влаштованим раніше за святилище немає.
У південно-західній частині кургану 3 було виявлене впускне зрубне поховання, влаштоване майже з поверхні кургану. Можливо, воно мало й свою невеличку локальну досипку. У південно-західній та в північно-східній частинах кургану 3 знайдені у верхніх шарах насилу зрубні горщики (рис.7.46,49). Остаточне оформлення насипу кургану 3 відбулося в середньовіччі. У верхньому шарі насипу були знайдені кілька фрагментів середньовічних амфор. Не з'ясована стратиграфічна позиція ямного поховання №19 та невизначеного №49. Існують й певні сумніви відносно поховання №9, могила якого помічена в товщі насипу VIII центрального кургану, тоді як за обрядом це поховання наближається до постмаріупольських. Можливо, над похованням №9 був самостійний курган, який пізніше був повністю зруйнований, або воно відноситься до впускних доби ранньої бронзи.
При спорудженні центрального кургану першими були зруйновані кургани "В" та "Г", їх перерізали насипи IV та V. Пізніше був зруйнований курган "Е". Його насип перекривають насипи VI–VII. На стані зведення насипу VIII були знищені кургани "А" та "Б". Нарешті, при спорудженні святилища був зруйнований курган "Ж".

Святилище
Являє собою досить складну споруду. В його функціонуванні виділяється кілька етапів. Спочатку в центрі кургану над похованням №25 був зведений вівтар – підпрямокутне підвищення, що було складене з великих глиняних блоків. Висота вівтаря 0,7 м, довжина не менше 1,5 м, ширина не встановлюється (північна частина вівтаря пошкоджена глухою траншеєю). Вівтар з півдня і сходу та, можливо, з півночі оточувала доріжка, вкрита хрест-навхрест очеретом (рис.2). У плані доріжка мала підковоподібну форму, близько 5 м завширшки. Товщина зотлілого очерету – 2-3 см. На доріжці біля вівтаря були знайдені уламки кісток тварин. Доріжка фіксувалася в профілях 1 та 2 східних бровок та в І східній траншеї (І етап існування святилища) (рис.1.6). На наступному етапі очеретяна доріжка була засипана глиною. Вівтар був збільшений у північному напрямку, що добре видно у східному профілі І східної бровки (рис.3). Внаслідок цього утворився майданчик приблизно 20 м в діаметрі з вівтарем у центрі (II і, можливо, III етапи).
Етапам у будівництві вівтаря відповідають етапи розвитку інших частин святилища. На схилах насипу VIII на першому етапі були споруджені радіальні вали. Вони мали пласкі верхівки на рівні або трохи нижче майданчика з вівтарем. У профілях бровок та у зробленій під час розкопок виборці міжвального заповнення добре було видно, що вони будувалися з великих блоків материкової глини. Між валами простежуються потужні затьоки глинистого грунту товщиною до 0,4 м. Схили валів досить круті – 65-70°. Загалом простежені тією чи іншою мірою 11 валів; з півночі, де була глуха траншея, ймовірно, було ще два вали. Отже, загалом їх було 13 (рис.1.6).
Визначити точно, чи було будівництво валів дійсно окремим етапом у функціонуванні святилища, чи це лише прийом у зведенні платформи, не можна. Вали могли мати суто утилітарне призначення: така структура дозволяла швидко й зручно будувати платформу, залучаючи до цього максимально можливу кількість людей. З іншого боку, товсті та ущільнені затьоки між валами свідчать про те, що проходи між валами використовувалися для того, щоб потрапити до вівтаря. Цікаво, що реконструйована чисельність валів збігається з кількістю ліній-доріг, що радіально підходять, до кургану з боку плато, отже, вали відносяться до самостійного першого етапу існування святилища. Найбільший, західний вал, за напрямком збігається з найдовшою лінією-дорогою за межами кургану (рис.1.2;2).
На другому етапі міжвальний простір був заповнений дерновими чорноземними блоками, внаслідок чого утворилася суцільна платформа приблизно овальної форми діаметром 35-45м з вівтарем у центрі. На платформі були збудовані два входи-пандуси: один – зі сходу, другий – із заходу. Кожний з пандусів мав два заїзди, або входи. По одному з півночі та півдня. Таким чином, входи знаходилися один проти одного. Там, де сходилися входи-заїзди, знаходився передвівтарний майданчик. Західний пандус був викладений великим плоским камінням, потім вкритий гравієм з подрібненого вапняку, а зверху-глиною. Зовнішнє та внутрішнє узбіччя пандусу було викладено камінням (рис.1.7). У товщі насипу також траплялися камені, особливо багато їх було знайдено в основі пандусів. Дуже часто траплялися уламки оброблених плит. Зовнішні узбіччя мали більш-менш регулярну кладку за такою системою: шари каменю чергувалися з шарами чорноземних вальців і в такий спосіб утворювали великі сходи (рис. 1.7). Основи зовнішніх узбіч були викладені гранітними чи вапняковими плитами. Деякі з них були попередньо оброблені, інші – використовувалися вдруге й мали вигляд стел (рис.1.4;4).
Входи східного та західного пандусів з'єднувалися на передвівтарних майданчиках, і звідти до вівтаря йшли похилі підйоми. Підйом східного пандусу йшов на захід, тоді як підйом західного – на південний схід. Передвівтарні майданчики відповідно знаходилися на сході та північному заході. Таким чином, лінія симетрії святилища для цього етапу проходила з північного сходу на південний захід (рис.2).
У західному пандусі передвівтарний майданчик відмічений розширенням дороги з гравійним покриттям. У східному пандусі поверхня входів та передвівтарного майданчика були покриті щільно трамбованою глиною. Підйоми до вівтаря та передвівтарні майданчики відзначалися ще стелами чи стелоподібними каменями. Так, на західному пандусі знайдена стела з ледь наміченими обрисами голови та плечей розмірами 1,2х0,45х0,25 м, виконана з вапняку. Східний передвівтарний майданчик відзначав стелоподібний гранітний камінь розмірами 1,8х1,0х0,35м (рис.2.4). Взагалі східний пандус з зовнішнього боку був укріплений 35 видовженими каменями, поставленими сторчма.
Південний вхід західного пандусу був завширшки приблизно 5 м, на передвівтарному майданчику – 8м. Довжина південного входу-заїзду західного пандусу – 36-40 м, висота 2,8 м. Північний вхід-заїзд західного пандусу проходив через курган «Д», який для цього був підрізаний зі східного та північного боків. Полотно входу було зроблено з ґрунту. Узбіччя викладені каменем. Максимальна довжина 32-34 м, ширина – 8 м.
Південний вхід-заїзд східного пандусу мав ширину 8 та довжину – 44 м. Північний вхід мав ширину 6 м та довжину – 24м. Передвівтарний майданчик знаходився на 5,4 м нижче УЦ. Зовнішнє узбіччя, як і в західному пандусі, мало ступінчастий вигляд (три сходинки). Саме полотно дороги перекрито потужною досилкою особливої структури: шар материкового суглинку чергувався з шаром чорноземного затьоку. Товщина шарів становила не більше як 5-6 см при загальній потужності досипки в 1,5-1,8 м, а в одному випадку – 2,2 м (східний профіль IV східної бровки) (рис.З). Вірогідно, що перед церемонією поверхня входів посипалася чистою материковою глиною. У процесі проведення ритуалів глина забруднювалася чорноземом. Тобто, якщо свята проходили один раз на рік, то відповідно святилище функціонувало не менше як 30-40 років (кількість пар шарів ґрунту).
Між північними входами на пандуси біля підніжжя святилища простежено майданчик з щільною утрамбованою поверхнею. Чорнозем, що її утворював, важко зрізався навіть бульдозером. Цей шар фіксувався в західному профілі IV східної бровки та в східному профілі III східної бровки, товщина затьоку дорівнювала 0,3-0,4 м (рис.3). Там же на схилі платформи була виявлена стела у вигляді сокири або човна, яка мала розміри 1,75x0,55x0,45м. Поруч була друга стела видовженої форми, розмірами 1,2x0,4x0,5м. Глибина залягання першої стели – 5,0 м від УЦ, другої – 6,0 м від УЦ (рис.2).
З протилежного боку платформи між південними входами-заїздами були виявлені необроблені гранітні камені, два з них було зафіксовано "in situ". Решта була зсунута на початку розкопок. Загалом тут були знайдені 5-6 каменів. Далі на південний захід простежений посипаний вапняковою крихтою майданчик діаметром 6-7м.
На останньому, III етапі існування святилища всі пандуси були засипані. Курган розширився на північ. Був залишений лише один вхід зі сходу шириною 10 м. Він добре видний в обох профілях V східної бровки (рис.3). До третього етапу відноситься й лінза попелу, перепаленого каміння та кісток, діаметром 4,5 та товщиною шару 0,5м у північно-східній частині кургану. Прокалу під лінзою немає, тобто згоріло все це десь в іншому місці. Пляма простежується в східному профілі IV східної бровки (рис.3). Купа попелу й каміння була перекрита кількома шарами ґрунту. Це був найпізніший об'єкт у святилищі.
Культурна належність святилища визначається його стратиграфічною позицією між ямно-катакомбним насипом VIII й впущеними з його поверхні катакомбними інгульськими похованнями та впускним похованням багатопружкової кераміки №32. Святилище збудовано після інгульських поховань. Але цей факт не свідчить, що будівництво відбувалося після закінчення самої катакомбної епохи. Жодного фрагменту багатопружкової кераміки не знайдено.
Другим важливим моментом, що визначає культурну належність, є кераміка, знайдена при розчистці як самого святилища, так і зачистці профілів бровок. Вся вона належить або до катакомбної, або до більш ранньої епохи. Так, у ямці біля зовнішнього узбіччя північного входу-заїзду східного пандусу був знайдений донецький кубок (рис.7.42). Структура заповнення ямки та пандусу однакова. У самому ґрунті, з якого було зведено святилище, було знайдено кераміку, яка за своїми ознаками ідентифікується з катакомбною. Це два фрагменти дінець посудин без закраїн, з переходом до придонної частини, характерним для катакомбної спільності (рис.7.21,31), та фрагмент придонної частини й дна посудини на піддоні – типової риси інгульської кераміки (рис.7.22), кілька вінець посудин з гусеничним та пальцевим орнаментами, теж типовими для катакомбної спільності (рис.7.38,44,34,36). Крім цього зустрічається кераміка й ямного вигляду (рис.7.39-41,45).
Загалом при зачистці бровок та інших роботах знайдено 77 фрагментів кераміки з характерною для енеоліту-ранньої бронзи поверхнею, загладженою гребінцевим штампом. У грунті святилища також часто траплялися невеличкі грудки вохри. Чимало було й крем'яних виробів. Найхарактерніші з них публікуються (рис.7.23,32).
Зрубна могила №31 була впущена майже з поверхні кургану. Тому пов'язувати святилище з епохою пізньої бронзи немає ніяких підстав. З трьох періодів існування святилища лише останній – третій можна пов'язувати з часом затухання, дезінтеграції катакомбного суспільства. Перші два безумовно належать до катакомбної спільності.

Матеріали поховань
У кургані 3 відкрито серію різночасових, дуже цікавих поховань. Серед них кілька постмаріупольських [6; 7; 8], типових за обрядом та інвентарем (поховання №№3, 12, 41) (рис.5.1-3; 7.6-8; 10). Усі поховання цього типу основні для окремих курганів. Серед інвентаря знайдені характерні пронизки, крем'яна скребачка тощо. Усі ці поховання опубліковані [18]. За обрядом до цієї групи поховань певною мірою тяжіє поховання №9. Проте стратиграфічне положення могили, а також діагональне положення похованого в камері зближує це поховання з катакомбними. Подібні за положенням похованого могили відомі на лівобережжі Дніпра [2]. Серед інших енеолітичних поховань треба відмітити новоданилівське поховання №15 та впускне – №14, у положенні на боці. Присутні в кургані й підбійні доямні поховальні споруди (пох.№1) (рис.5.1).
Серед ямних поховань виділяються дві великі групи, які відрізняються обрядовими особливостями, а саме: положенням померлого скорчено на спині та скорчено на боці. До першої групи відносяться поховання №№4, 13, 17, 22, 28, 38; до другої – №№6, 7, 8, 10, 16, 21, 25, 26, 40, 43 (рис.5-7). Ряд ямних поховань є кенотафами. Цікаво, що за стратиграфією в кургані присутні досить ранні поховання на боці (№10). Привертає увагу й те, що завдяки кільком насипам, які об'єднує святилище, встановлюється відносне співіснування ямних та катакомбних, у тому числі інгульських груп населення. Крім стратиграфії це підтверджують і суто обрядові ознаки. Так, у похованнях №№7 та 25 у померлих присутні вставки в очні западини та в ніс, зроблені з смолистої речовини (імітація модельованих черепів). Полемізуючи з Ю.Я.Рассамакіним щодо культурної належності святилища, слід запитати, чому він не використовує стратиграфічні можливості кургану 3. Цей дослідник пише: "Стратиграфически это погребение (№25 – розрядка моя) одно из наиболее поздних, непосредственно предшествующее раннекатакомбным" [19].
Поховання №25 та деякі інші приазовські поховання Ю.Я.Рассамакін відносить, хоча й із застереженнями, до новотиторовських: "...Отсутствуют все же признаки, полностью совпадающие с новотитаровскими, – площадки с разобранными повозками, сложенные на краю ямы кости животных" [19,с.51]. Стосовно ґенези катакомбного обряду даний автор вважає можливою: "... постепенную смену вертикальной конструкцій "входная яма-камера" вертикально-горизонтальной" [19,с.54]. Таке спрощене тлумачення таких важливих у житті давньої людини моментів, як смерть і поховальний обряд, не може задовольнити. Зміна форми поховальної споруди – це не вільний акт, це зміна ідеології, світогляду, з чим давнє суспільство розлучалося, тільки розпадаючись саме. Відзначені Ю.Я.Рассамакіним ознаки не передують катакомбному населенню, а виникають у ямного населення лише під впливом катакомбного, що й демонструє стратиграфія кургану 3.
Складна стратиграфія кургану 3 біля с.Виноградне показує, що проблема співіснування пізньоямного та катакомбного, у тому числі інгульського населення мусить вирішуватися шляхом проведення суцільного радіовуглецевого датування цілих могильників, а не окремих курганів чи поховань. Якщо в кожному конкретному кургані відносна стратиграфія й показує, що пізньоямні поховання раніші за східнокатакомбні, а останні, у свою чергу, раніші за інгульські, то співставлення даних радіовуглецевого датування навіть сусідніх курганів може підтвердити співіснування не певному відрізку часу згаданих культур.
У переважній більшості ямних поховань присутня вохра (15 поховань), у тому числі дуже багато її було в похованнях №№16, 21, 22. Поховальне ложе спостерігалося також у більшості (14) ямних поховань. Серед таких дуже складні знайдені в похованнях №№21, 22, 25. В останньому випадку похований лежав на 9 шарах шкіри, що чергувалися з рослинним тліном. Крейда виявлена в 7 похованнях, вугілля – в 2.
Серед катакомбних поховань виділяються дві групи. Одна етнічна традиція представлена І–ІІІ-м археолого-етнічними типами. Друга традиція IV- VІІ-м археолого-етнічними типами [13] (рис.5-7). Дуже важливим є підтвердження того, що фактично співіснують населення пізньоямної культури з усіма групами катакомбного населення, утому числі й інгульським. Про співіснування цих трьох груп населення на певному етапі авторові вже доводилося неодноразово писати [12; 13].
Знаходження катакомбних кенотафів на північному сході кургану і підтверджує висновки як про систему орієнтування, традиційну для катакомбного населення, так і про тлумачення кенотафів як поховань загиблих воїнів [11]. Серед катакомбних поховань кургану треба згадати могили з розписом (№№23, 47). Зображення з поховання №23 було опубліковано окремо [16,с. 123-126]. Розпис в ямному похованні №47 являв собою подвійну лінію, намальовану червоною фарбою на шкірі (рис.7.14), Цікаве поховання №35, яке може бути інтерпретоване як поховання жерця, що серед інших справ займався й бальзамуванням. У цьому похованні знайдено футляр з дерева з набором вохристої речовини, черепашок, абразивів та якихось ще невизначених, дерев'яних інструментів (рис.6.21-26).
Про видатне місце кургану 3 в Молочанському регіоні свідчить те, що в ньому відкрита ціла низка соціально неординарних поховань (ямних – №№21, 22, 25, катакомбних – №36). Останнє – найбільше з відомих двокамерних інгульських поховань [8].
Виявлене святилище є унікальною спорудою. У Північному Причорномор'ї відомі кургани без поховань, що використовувалися, можливо, як святилища, але їхня конструкція різко відрізняється від описаного вище. Це, як правило, насипи з пласкою верхівкою (наприклад, кургану №13 біля с.Володимирівки Томаківського р-ну Дніпропетровської обл. [21] та ін.) Ідея платформи зі складними пандусами налічує тисячолітню історію на Близькому Сході. Зіккурати в Урі, Вавілоні передбачають наявність складного пандусу, де головна дорога розходиться на два чи три спуски [4] (рис. 1.9-12).
Наявність у святилищі стел між північними входами й вівтарем на верхівці нагадують про ритуали, які існували в хетів. "Когда царь весной на праздник антахшум из города Тахурпы едет в Хаттусу и когда он достигает Типпувы, шатер и каменная стела уже вниз спущены. И царь сходит с колесницы и молится (обратясь) в сторону Хаттусы. Затем он входит в шатер и моет руки. Потом царь выходит из шатра и перед каменной стелой возливает вино. Затем царь усаживается на колесницу и поднимается к верхней стеле. И туда, состязаясь друг с другом в скорости, бегут мешеди и тот, кто побеждает, тот берет за узду (коня), и царь сходит с колесницы. И он перед каменной стелой разламывает толстый хлеб и жертвует его" [1,с.9].
Звичайно, ототожнювати наведений ритуал з тими, що відбувалися на Молочанському святилищі, не можна, проте певна близькість між ними все ж існує, наприклад верхня, нижня стели.
Стела у вигляді сокири може підказати, кому саме був присвячений культовий комплекс на р.Молочній. Відомо, що сокира – це атрибут верховного бога багатьох релігій Давнього Близького Сходу – Тешшуба, Адада та ін. Тому, можливо, й Молочанське святилище було присвячене богу грози та дощу. Треба відзначити ще декілька моментів. По-перше, Молочанське святилище входить до центру реконструйованого етносоціального організму катакомбного чи, вірніше, ямно-катакомбного суспільства Північного Надчорномор'я [15]. По-друге, наявність таких монументальних споруд є одною з визнаних ознак державності. Разом з іншими ознаками воно свідчить: катакомбне суспільство Причорномор'я знаходилося на шляху до становлення держави, хоча й не перейшло межу між додержавним та державним утворенням. Архітектурні традиції святилища своїми коренями сягають до Давнього Близького Сходу [14].

Бібліографічні посилання
1. Ардзинба В.Г. Ритуали и мифы древней Анатолии. – М., 1982.
2. БІДЗІЛЯ В.І., Отрощенко В.В. Отчет о работе Запорожской экспедиции по раскопкам курганов в Каменско-Днепровском р-не Запорожской области // НА ІА НАНУ.- Ф.э.1973/7.
3. Даніленко В.М. Кам'яна Могила. - К., 1986.
4. Кленгель-Брандт З. Вавилонская башня. - М., 1991.
5. Клочко В.І., Пустовалов С.Ж. До реконструкції озброєння та військової справи катакомбного суспільства Північного Причорномор'я // Праці центру пам'яткознавства. - К., 1992.
6. Ковалева И.Ф. Вытянутые погребения Днепровского ареала Волго-ской Днепровской культурно-исторической общности эпохи энеолита // Курганные того древности Степного Поднепровья III-І тыс. до н. – Днепропетровск, 1979.
7. Вона ж. Еще раз о стратиграфическом соотношении постмариупольских, нижнемихайловских и древнеямных погребений // Проблемы археологии Поднепровья. - Днепропетровск, 1986.
8. Вона ж. К вопросу о культурной принадлежности вытянутых подкурганных энеолитических погребений// Курганы Степного Поднепровья. - Днепропетровск, 1980.
9. Михайлов Б.Д. Петроглифы Каменной Могилы на Украине. - Запорожье, 1994.
10. Пустовалов С.Ж. До реконструкції соціального організму за матеріалами катакомбних пам'яток Північного Причорномор'я// Поховальний обряд давнього населення України. - К., 1991.
11. Він же. Особенности ориентировок катакомбных погребений Северного Причерноморья// Древности Степного Причерноморья и Крыма. - Запорожье, 1991. - Вып. II.
12. Він же. Возрастная, половая и социальная характеристика катакомбного населения Северного Причерноморья. – К., 1992.
13. Він же. Этническая структура катакомбного населения Северного Причерноморья. – К., 1992.
14. Він же. Деякі близькосхідні елементи в ідеології катакомбного населення Північного Причорномор'я// Археологія. – 1993. – №1.
15. Він же. О возможности реконструкции сословно-кастовой системы по археологическим материалам// Древности Степного Причерноморья и Крыма. – Запорожье, 1995. – С. 21-40.
16. Він же. Чи була писемність в катакомбного населення Північного Надчорномор'я?// Наукові записки НаУКМА. – К., 1997. – Т. 2. – Культура.
17. Рассамакин Ю.Я. Отрощенко В.В., Пустовалов С.Ж. и др. Отчет о раскопках Запорожской экспедиции в 1982 г. НА ІА НАНУ - Ф.е. 1982/2.
18. Рассамакин Ю.А. Энеолитические погребения бассейна р.Молочной// Древнейшие скотоводы степей юга Украины. – К., 1987.
19. Він же. О погребениях предкатакомбного времени в Северо-Западном Приазовье // Катакомбные культуры Северного Причерноморья. – К., 1991.
20. Рудинський М.Я. Кам'яна Могила. – К., 1961.
21. Чередниченко Н.Н., Болдин Я.И. и др. Отчет о работах Верхне-Тарасовской экспедиции в 1975 г.// НА ІА НАНУ - Ф.е. 1975/11.
Надійшла до редколегії 02.08.99
 

Джерело:

Пустовалов С.Ж. Молочанське святилище // Проблеми археологіЇ Подніпров'я. – Д., 1999.

Коментарі ()

    Ви повинні авторизуватися, щоб залишати коментарі.