Наш Бог – Світовид…

"Не було неіснуючого, не було існуючого тоді
Не було ні простору-повітря, ні неба над ним
Що рухалося там? Де? Під чиїм захистом?
Що за вода – глибока безодня?
Не було тоді ні смерти ні безсмертя
Не було ознак ночі, або дня
Дихало не колишучи повітря, згідно своїм законам, щось Одне
І не було нічого іншого, окрім нього.»

Цей відомий гімн Рігведи, якщо уважно вчитатися в його рядки, точно описує сплячу істоту. Дійсно, навіть людина може увійти в подібний стан в глибокому сні без сновидінь. Однак, той хто спить має прокинутися. І тоді в темних водах безодні запломеніє золотий зародок життя.

Це не є жодною мірою «творення світу». Давньоарійські любомудри давно вивели дві істини – з нічого не виникне щось, ніяка дійсність не може бути створена з нічого, тому, якщо її немає тепер, то і не буде ніколи. І тим самим щось явне не може зникнути без сліду. Якщо воно є тепер – то воно буде завжди.
Ця давня мудрість є запорукою і безкінечности життя і безсмертя нашого існування. Відгук її зберігся у Велес Книзі:

«Права бо є невідомо
Уложена Дажбогом
А по ній, як пряжа тече Ява
І та соутворює життя наше
І та коли одійде, смерть є.
Ява текуща,
А творена в Праві.
Нава бо є по тій:
До тої є Нава,
І по тій є Нава,
А в Праві ж є Ява.»

Себто, Бог-покровитель певного світу укладає закони його життя - Праву. У Праві виникає «текуще», тобто таке, що змінюється з часом, явне життя – Ява. Поза межами цього життя (до нього і після нього) є Нава, котра настає після смерти. Але смерть не є погибеллю, а є лише переходом з одного стану в інший. 

Саме подібне розуміння Світу відображує прадавня легенда про Золоте Яйце, як зародок життя, в темних водах Нави. Дійсно, вчитавшись ще раз в рядки Велес Книги, ми можемо уявити собі не тільки людське життя, але й оточений первісною Тьмою-Навою зародок життя-Яви в шкаралупі-Праві. Опікується ним творча Сила - прояв Всевишнього. Власне таких сил може, а навіть і має бути декілька. Навіть у відомій колядці світ опоряджують три голубочки, котрі поміж собою «раду радять».

Згідно Велесової Книги закони людського життя «уложено Дажбогом». Це збігається з ведичною традицією, за якою першолюдину Ману навчав основам життя Бог Сонця Сур’я. Та ми повернемося до Сили, котра «розділила» Першояйце на Небо і Землю. Ця Сила породила також Вогонь, Повітря і Воду, Життєву Снагу, котра дає життя кожній істоті знаного світу, а також упорядкувала цей світ у часі і просторі.

За ведійським звичаєм впорядковує світ Чотириликий Брахма, котрий пробуджується у Світовому Яйці. Слов’янським відповід­ником цієї Сили є Світовид Чотириликий, пам’ять про якого на щастя збереглася і в образах і в переказах.

Велес Книга говорить про Світовида так:

І Богові Світовидові
Ми славу прорекли
Бо цей Бог став
Богом Правія і Явія
І Йому співаємо пісні
Яко єсть Він святий
І через Нього ми
Побачили світ видимий
І буття Яви
І Він буде нас у Навії берегти
А тому хвалу співаємо
А співаючи, маємо танцювати
І викликуємо Бога нашого
Бо це Він Землю
І Сонце світле наше
І звізди держить
І Світ міцнішим творить.

Цей опис цілком збігається з ведійським розумінням Бога – упорядника Світу, а радше – Всесвіту. Світовид – Бог Прави і Яви, тобто володар законів Всесвіту і явного життя. Через нього люди та інші живі істоти побачили «світ видимий і буття Яви». І Він же буде «берегти нас у Навії», тобто під час наступного Божественного сну інформація про все існуюче зберігається в його пам’яті. А під час проміжку часу, що його індоарії називають Днем Брахми, Він «держить» в порядку наш Всесвіт, постійно укріплюючи його. З «Велес Книги» видно, що існували певні обряди вшанування Світовида, що включали в себе славлення та обрядові танці. 

На одинадцятій дощечці «Велес Книги» є кілька загадкових рядків, котрі стосуються Світовида. Нагадаємо її зміст – спершу йдеться про вшанування Триглава, тоді – Сварога, як «начельніка» Богів нашого світу, і згадуються Сварожі Луки, як місце відпочинку душ померлих. Наступним є славлення Перуна, воїни якого ідуть у життя вічне до Полку Перунового, (тобто вказано два місця перебування душ після смерти). Далі – славлення Світовида, як упорядковувача Всесвіту, яке ми приводили вище. Згадування місця спочинку померлих, наводить думку автора дощечки на необхідність очищення духовного і тілесного, а також необхідність якоїсь конкретної дії – «Отрце (отроце) пущеніємо». Борис Яценко, дослідник Велес Книги, перекладає це місце, як «рабів відпустимо», і напевне має рацію. Зазвичай раб-військовополонений мав відпрацювати вдіяну шкоду певний строк, скорочення цього строку трактувалася як добра справа. Наступні рядки звучать дослівно так: «Се бо таїна вліка єсе якожде і Сврг Перуно єсе а Свентовенд тиє два єсьва одєржени о сварзі». Б. Яценко перекладає цей рядок так: «А се таємниця велика, як і Сварог. Перун і Світовид – ті обоє удержані в небі». Г. Лозко (Волхвиня Зореслава) подає такий переклад «Бо це є тайна велика: яко Сварог є Перуном і Святовитом, а ті обоє удержані у Сварзі.» А. Асов, російський перекладач, дає третій варіант перекладу:

«Ибо тайна та велика есть: как Сварог и Перун есть в тоже время и Световид. Эти двое охватывают небо». На нашу думку істина як завжди є десь посередині. Роздивившись це складне місце в контексті всієї дощечки, ми вважаємо, що мова тут іде не про прояви Богів, а саме про оті два вираї, про які говорилося на початку дощечки. Луки Сварожі, і Перунів вирай зрештою є одним, бо Світовид їх обидва утримує на небі. Далі перечисляються Боги і духи-опікуни природи нашого світу, котрі перебувають там же, у світі Прави, потім описується прихід праведної душі до вираю: «тут же, отроче, одкриєш ворота і ввійдеш у них. То красен рай слов’янський…»

А завершується дощечка ще одним славнем Перуну «який стріли на ворогів верже, і вірно стезею вперед веде. Воїнам сам Він і суд і честь, і, яко златорун, милостив і всеправеден єсть». Тобто праведна людина не воїнського стану сама проходить крізь браму Вираю, а воїнів зустрічає Перун, який і судить, чи гідний загиблий стати до лав Перунового полку. Оскільки Світовид, як було сказано вище, «береже нас у Навії», то не дивно, що саме він опікується обома вираями.

Цікавою є еволюція цього прояву Всевишнього у розумінні індоаріїв та слов’ян. В сучасному індуїзмі, народ не виявляє масової шаноби до Бога-впорядковувача (Брахми), котрий є нібито головною постаттю індійської Божественної Трійці, але вірні схиляються перед Охоронцем світу – Вішну, або перед Руйнівником-Шивою. Зовсім невелика кількість храмів, нечисленні прихильники з вищих варн, котрі навіть створили в лоні індуїзму новий релігійний напрям «Брахмо - самадж»… Все це говорить про те, що розуміння цього Божества протягом Калі-юги потроху занепадало...

У слов’янському світі найбільш детальна оповідь про Світовида Чотириликого є в «Діяннях данців», написаних літописцем Саксоном Граматиком по гарячих слідах руйнування Аркони – останньої твердині язичницького слов’янства. За його описами, Світовид Арконський втілював для мешканців острова Руян і Бога врожаю й добробуту, і Бога війни, і Бога-оракула, який говорив вустами жриць провидиць, або передавав свою волю через священного білого коня. Храм Світовида оберігали воїни, котрі присвятили свої життя цьому Божеству. Вони носили як відзнаку багряні плащі (багряний колір, як відомо, символізує зародження життя), а їхнім бойовим кличем було: «Наш Бог – Світовид!». Окрім того, на Руяні були і інші, менші храми, присвячені саме Світовиду.

Образи Чотириликого Бога знаходились і на території Руси-України. Найвідоміший з них – так званий «Збруцький Світовид», віднайдений на Поділлі. Однак, у перелік Божеств, яких, згідно «Повісті минулих літ» вшановував князь Володимир до свого хрещення, Світовид не входить. Але це прадавнє Божество кияни напевне шанували. Адже в багатьох історичних джерелах є згадки про те, що русичі-язичники присягали «Богом і Перуном». Цей загадковий Бог цілком міг бути Світовидом, надто, коли згадати про воїнський прояв цього Божества. А в 1908 році археологом В. Хвойком в історичній частині Старокиївської гори було виявлено жертовник 5-8 століття, пов’язаний з культом Світовида. На Буковині ж збереглися перекази записані свого часу поетом Ю. Федьковичем про Сонце-Святовида, що має золотого шолома, сім мечів при боці, а восьмий у руці, і їздить на білому коні.

Український народознавець В. Скуратівський у книзі «Русалії» означає Світовида як Бога «народної міфології», який міг би стати «основою національного генотеїзму» та «об’єднати» слов’янські землі в одну релігійну структуру. Світовид у Скуратівського протиставляється «князівсько-дружинним Божествам» Київського пантеону взагалі і Перуну зокрема. З цього приводу можна зауважити, що наші предки ніколи не страждали «класовою боротьбою» поміж варнами, а тим більше не існувало протистояння окремих Богів «для народу» і «для воїнів». Більше того, якби не існувало воїнів, то не існувало б і нас. Недарма Володимир Мономах відповів тодішнім «страждальцям за долю народну» під час чергової сутички зі степовиками: «Якщо ми пожаліємо селянина і не візьмемо нині його коня, то прийде половець і візьме і його коня, і жінку, і дітей і саме життя». А для природньої релігії зовсім неприродньо творити «єдину релігійну структуру», яка не тільки не здатна нікого об’єднати, але й стає, як от християнство, приводом для релігійних воєн.

Отже, Світовид є прадавнім Божеством, рівнозначним індійському Брахмі, і має з ним спільне праарійське коріння. На жаль не зберігся слов’янський варіянт легенди про Бога-упорядника, але багатопроявність Світовида сумніву не підлягає – він одночасно опікується волхвами-провидцями, воїнами-оборонцями та селянами-трудівниками. 
Оскільки в народній пам’яті залишається набагато менше від того, що було відомо жерцям і воїнам, то збереглися перекази саме про «сонячний» прояв Світовида, подателя добробуту, який, однак, має все ж таки доволі войовничий вигляд. Певне, в ті часи вже вважалося, що впорядкувати наш недосконалий світ можна тільки так – на коні, в шоломі і з мечем.

Островом Руян, де вшанування Світовида було особливо сильним, правили волхви, керуючи і народом і воїнами. Князів на священному острові призначали жерці на час війни, або військових походів. Напевне тому серед «Київського пантеону» Володимира і немає Світовида – майбутній зрадник Віри Предків навіть не намагався привабити на свій бік полянських жерців цього грізного культу. «Богом вищої варни» Чотириликий зостався і в Індії – невелику кількість прихильників компенсувала якість їхнього розуму.

Світовид є Божеством, сила якого доступна особі, котра прагне духовного переродження. Недарма у індоаріїв двічінародженими спочатку звалися лише жерці, а згодом цього почесного звання вдостоїлися і варни воїнів та господарів, тобто тих, кому було дозволено вивчати Веди. Роздуми над тим, як влаштовано наш Всесвіт, є одним з видів дозволеної ведичними писаннями діяльности – йогою джняни (знання). Сила Світовида допоможе людині, котра серйозно вивчає коріння своєї віри, історію свого народу, і дбає про їхнє збереження. Ця сама сила надихає воїна на захист отриманих знань, а селянина чи торговця – на їх розповсюдження.

https://www.ridivira.com/uk/bogoznavstvo/nash-boh-svitovyd

Коментарі ()

    Ви повинні авторизуватися, щоб залишати коментарі.