Україно моя! (Володимир Горбатюк)

А на материнську землю, на РУСЬ-УКРАЙНУ, котилися й котилися хаотичні, злобні вали напасників, завойовників, щоб знищити синів Світовида, їхню сонячну культуру, їхню ПЕРШОМОВУ. Який жахливий історичний герць! Які втрати! Яке широке поле, вкрите трупами вояків, зрадників, безликих боягузів, переродженців, духовних сліпців та поодиноких героїв! Дим над згарищами, туман над мертвим полем. І навіть вороння вже не крякає над трупами, бо звикло випивати очі звитяжців, а нині довкола трупи сліпців, у котрих замість очей були при житті глибокі пустоти!

На що ж опертися, щоб повернути рідній землі ЯРУ СИЛУ?

 

До візантійської навали, котра знищила пращурівську культуру і все, що було з нею пов’язане (традиції, перекази, пісні, казки, засоби письма, храми сонячного культу), мудрість віків передавали від покоління до покоління ЗНАХАРІ, ВЕДУНИ і ВІДЬМИ. Про знахарів ми вже казали (той, що знає науку вогню), до них ще ставилися поблажливо. А от на долю ведунів та відьом дісталося безліч лих — цим найменням називали всіх чоловіків та жінок, котрі зберігали крихти прадавнього знання.

 

Забуте звучання замінювалося іншим змістом. Наприклад, Івасик-Телесик. Що це за Телесик? Чому ніхто не запитує, не думає, звідки така дивна назва?

Суть цієї дитячої казки «для дошкільнят» вельми глибока, вселенська. Давайте пригадаємо:

Бездітні чоловік і жінка. Жінка знаходить зернятко, з’їдає. В них народжується хлопчик, вони називають його Івасик-Телесик.

Телесик плаває на човнику, ловить рибу, віддає матері. Мати щодня виходить до берега, кличе синка, забирає рибу, годує його. Змія хоче заволодіти Телесиком, але її голос не схожий на голос матері. Тоді змія кує в коваля голос, підробляє його і обманом захоплює хлопчика. В себе вдома змія наказує зміївні підсмажити Івасика, а вона збирає гостей. Телесик хитрістю змушує зміївну сісти на лопату і вкидає її в піч, а сам тікає на високе дерево. Змія з гостями прилітають, з’їдають смажену зміївну, а коли довідуються, що то не Івасикове м’ясо, люто починають гризти дерево, де він сидить. Пролітають лебеді — один гурт, другий, не беруть хлопчика, і лише останнє лебедятко на прохання хлопчика рятує його й повертає додому.

Чітко прослідкуймо символічні образи. Хлопчик — це Овасик (зерно, яйце життя). Телесик — це Тілесик, перетворення яйця, зерна в форму, в тіло, це поява на пустельній землі нового життя, яке під люблячим поглядом Матері Лади вирощує, збирає з ріки Буття душі (риба — душа). Темні сили (символ — змія) жадають знищити життя (Тілесика), але воно відчуває підступ ворогів і не слухає їх. Тоді ці сили підроблюють мову світла (це, безумовно, ідеї добра, правди, добробуту, комфорту, пізнання і т. д., якими користуються сини темряви) і захоплюють в полон течію життя, поступу, саму душу еволюції, розвитку, щоб їсти її, тобто користуватися нею для найганебніших цілей зла і руйнації. Казка стверджує, що необхідно знищити всі ці темні сили (спалити зміївну) й повернутися до сонячних, прадавніх ідеалів, до природи (піднятися по дереву до неба). Лише дух Єдиного Буття (лебідь у всіх давніх традиціях — це Найвищий Дух) може врятувати людство від навали темних сил, котрі вже гризуть дерево (тобто, нищать саму основу життя, сонячну пуповину земного життя).

 

Україно моя, рідна Мати моя,
Хто ти є, хто ти є?
Я питаю про те навесні солов’я,
Я запитую серце своє.
Хто ти є, хто ти є?
Я запитую серце своє.
Мені каже Дніпро: — Україна — то я.
А Карпати високі здаля
Все шепочуть: — У горах Матуся твоя,
Невмируща Вкраїнська земля.
Шепчуть гори здаля:
— Невмируща Вкраїнська земля.
Вірю, знаю: у горах Матуся живе,
У Дніпровськім потоці співа,
Її серце — то небо весни грозове,
Її дума — печаль Світова.
Її серце — живе,
Її дума — печаль Світова.
І зірки вдалині — то Вкраїни вогні.
То все — ти, то все — ти!
Струни кобзи дзвенять, Україно, в мені,
Ніби райдужні в небі мости.
То все — ти, то все — ти,
Ніби райдужні в небі мости.
Україно моя, рідна Мати моя,
Хто ти є, хто ти є?
Я питаю про те на весні солов’я,
Я запитую серце своє.
Хто ти є, хто ти є?
Я запитую серце своє…

Україно моя… Співає Володимир Горбатюк, Волхв і Кобзар.Одна з найкращих пісень про Україну. Послухайте тут..



Коментарі (0)

    Ви повинні авторизуватися, щоб залишати коментарі.